Вампір Мого Серця (2)

Глава 12

Після того, як я повернулася в будинок Луки. В мене було погане відчуття. Серце розривалося на мільйон кусочків від болі, а мозок як завжди думав наперед хід історії. В далеких роках, я була занадто чутлива до всього навіть, якби мені показали нещасного щеняти, то я б не відмовилась від нього. А зараз мене огорнув смуток. Що я не так роблю в цьому житті? Чи слід себе вважати, стервозною? По іншому, я не вмію себе захищати, як не бути стервою і весь час байдужо ставитись до оточування. Можливо в цьому і моя помилка. Я занадто багато собі дозволяю і потрібно бути сама собою... Але в мене аж ніяк не виходить бути сама собою, мені чогось не вистачає, а можливо когось.

Якби мама була тут, зі мною, то б я не була такою як зараз. А хоча, якби вона і була, щось би змінилось? Я не думаю. От, і заходжу в кімнату де так і світло та просторо. Кидаю рюкзак на підлогу, а сама сідаю на край ліжка і занурююсь в думки. Та хто я така? Нікчемна дочка вампіра, який зветься моїм татом і все робить, щоб я ні в чому собі не відмовляла. А хіба лише гроші рятують втрачені роки? Та хто придумав ті кляті гроші? Навіщо вони взагалі? Купувати шмотки і дорогі айфони? Значить ті люди які вважають, що гроші це найголовніше, а щастя і здоров'я - на останньому місці? Вони дурні, якщо так вважають! І хто міг подумати, що саме я в такій сім'ї.

Через пару секунд я підняла свій погляд на двері. Мене це все дістало. З цими всіма проблемами, загадками, коханням! Чому не можна піти і заховатися від усього світу? Чому весь час хтось має вчити тебе, як жити? Чому, чому, чому... І в чому існування на цьому світі, якщо немає добрих і чесних людей? Та що там казати, таких людей дуже мало. Решта землян не заслуговують бути "чесною" або "доброю" людиною. Вони просто не розумію сенс життя от і все. І можливо я також не розумію. Всі ці роки я запитуюю себе: «Чому я народилася? Навіщо ставати кращим? Для людей чи для себе?» Відповіді немає на ці питанн. Їх наче ігнорують, щоб не думати весь час про це. І чого взагалі так влаштований світ? Я геть не розумію...

Мої роздуми перебив скрип дверей. Коли я все таки відвела погляда, то побачила в дверях стоячого Луку, який виглядав спокійним. І чому Ти завжди спокійний? Він мовчки пройшов вперед і зупинився біля дзеркала.

- Я якраз хотів дзвонити тобі, - тихо сказав він, розглядаючи дзеркало.

- Що ти хочеш? - запитала я так тихо.