Вампір Мого Серця (2)

Глава 7

« В цілому світі є свої таємниці та загадки. А що буде, якщо проста дівчина захоче дізнатися велику таємницю? Думаєте - це дурість? Можливо. Але навіщо тоді жити в простому світі? Занадто банально як на мене... От, сьогодні я поговорю з самим Джеймсом. Цікаво, а що він скаже на мою історію? Чи правда буде, що він той самий брат тієї Марти? А якщо, так тоді я буду змушена подзвонити їй, щоб та приїхала. Ех, хоч би нічого не сталося... »

Закінчивши писати, я встала з ліжка. Рита вчора спекла чізкейк і як завжди в неї він дуже смачним вийшов. Навіть дивуюся, як в неї так смачно виходить? Не те що я. Готувати я не дуже люблю, адже сама мало знаю про якісь страви. А от коли Рита готує, то польчики оближиш.

Щось я задумалась. То ж я встала з ліжка і підійшла до шафи. Сьогодні в мені "особливий настрій", я вдягла білу сорочку, джинси і красовки. Волосся в мене як завжди розпущені. Намалювала стрєлки і вуаля! Я готова!

Коли я вийшла з кімнати, то відчула дивний запах. І що це могло бути? Звичайно щось на кухні сталося. Я прибігла на кухню і побачила, як сковородка почала горіти. Швидко виключивши газ, я взяла сковородку і поклала його в раковину. Але перед тим включила кран, щоб сама раковина не сплавилась від гарячого. На цей запах прибігла тітка. Що ж я дуже вдячна їй, за такий сніданок чи що то було?

— Фу! Що то за сморід? - ні в чому не бувало запитала вона.

Я нервово поглянула на неї, а тоді видала смішок.

— Та хто це йде? Рито, ти чого залишила сковородку на плиті?! - кричала я.

— Ой! А я ж забула, - якось мляво відповіла вона.

Вона знущається з мене?

— Рито, що з тобою? Ти взагалі якась не своя. Що сталося? - вже спокійно відповіла я.

— Міро, я вважала, що ти мені довіряєш і розказуєш все. А виявляється ти підла зрадниця, - загадково відповіла вона.

— Про що ти? Я не розумію, - невже вона дізналася про зустріч з Максом?

— Було важко. Але я дізналася про твою зустріч з "подругою". Міро, чого тобі не вистачає? Наче все маєш, але робиш все по своєму. Я буду змушена подзвонити Віктору і нехай він тебе забере додому, - почала вона.

— Та хто це завжди жаліється на мене? Не ти часом, тьотю? Мені набридло це все. Я не збираюся виправдовуватись перед тобою. Ти разом з татом мені всі ці роки брехали. І що там казати про маму, - почала я кричати.