Вампір Мого Серця (2)

Глава 14

... Всі хто знаходився поруч, тут, в цій кімнаті, не розуміли, що зі мною не так. Та я все розуміла. Знову мої нерви дали гору і в любий момент я можу знепритомніти. Десь за 10 секунд від моїх слів, я почула тихий і такий знайомий голос. Кіра:

- Мірандо, сонце... - далі нічого не почула, адже в голові творилося щось інше та незнайоме для мене.

Моє тіло впало на підлогу, а з ним і мої думки та спогади дитинства...

* * *
Це було дуже давно. Ще тоді коли я нічого не підозрювала про плани батька. В один осінній день, я лежала в своїй кімнаті і читала книжку. Книга мене весь час заспокоювала і не давала мені думати про погане. Та не сьогодні. З двору почувся голос якогось чоловіка та жінки. Вони приїхали поговорити з татом, а я нічого не підозрювала мовчки спостерігала з-за вікна. Жінка ніби відчула мій прискіпливий погляд на собі і підняла свої карі очі на мене. В її очах я побачила страх та відчай. Чомусь мені стало шкода її і її нещасну долю. А чоловік весь час жестам щось показував татові.

Десь за пару секунд жінка відвернулася від мого погляду. Нічого дивного не було. Я 7-річна дівчинка, яка нагло дивилася на незнайому тьотю і вона повелася правильно, що відвела погляду. Та за декілька хвилин вони всі троє зайшли в будинок. В кімнаті було прохолодно і трохи сумно. Я відійшла від вікна і повернулася за читанням. Не встигла я взяти книжку в руки, як тато зайшов в мою кімнату і нервово відповів:

- Мірочко, ходімо. Нам потрібно негайно дещо обговорити, - сказав він, я послухалась.

Ми спустилися на перший поверх і тепер я могла добре розгледіти незнайомих чоловіка та жінку. Чоловік був міцної статури та брутальний, трохи молодший за тата, а от жінка виглядала вкрай розгубленою та замкнутою, була таких років як чоловік. Тато поклав свою долю мені на передпліччя і звернувся до гостей:

- Знайомтесь це Міранда - моя дочка... Ви ж знаєте, якщо потрібні будуть гроші то негайно звоніть і я вам перешлю, - загадково мовив тато.

Я уважно спостерігала за поглядом жінки. Не скажу, що вона була якоюсь не красивою або ще щось. Була вродливою і чомусь я згадала про її карі очі. Десь я її бачила... Чоловік усміхнувся та перевів свій погляд на мене.

- Рад знайомству, Мірандо! Я лікар Рузот і скоро ми поїдемо в дуже гарне та хороше місце, - його слова застали мене задуматись і чомусь стало підозріло.

Я підняла свій погляд на тата. Він мовчки дивився в сторону, а тоді я почула голос жінки.

- Дитинко, не бійся нас. Ми допоможемо тобі справитись з цією проблемою... - все було ніби в сні, вони так загадково говорили, що я не знала що й думати.

Мої страхи справдились. Ці "гості" не просто так прийшли сюди і не просто так тато познайомив нас. Вони прийшли забрати мене в лікарню для дітей з особливим даром. Та мені було лише 7 років і я нічого не знала про існування надзвичайного дару, якого я і досі не знаю. Всі дії були як в тумані. Лише пам'ятаю, як я сіла в машину і вже опинилася в білій кімнаті з іншими дітьми.

* * *

Сльози як знали почали стікати вниз до вуст. Знову згадати ті роки були болючим для мене. Стільки років минуло, а я досі відчуваю те боляче відчуття, дотик шприца і голос психолога, який весь час заспокоював мене. Зараз ці спогади дали про себе знати, чомусь я не хочу плакати чи кричати про це на весь світ. Ні. Про таке мовчать, а тим більше, нікому не розказують.

Звук дверей палати привернув мою увагу. В палату зайшов високий чоловік в білому халаті, він пройшов вперед і підійшов ближче. В руках він тримав якісь документи і ручку. Пару секунд дивився то на мене, то на свої білі аркуша паперу.

- Міранда Делорден? Так-так, що ж, як ви себе почуваєте? - запитав лікар.

- Могло бути і краще. Що зі мною сталося? - ледь чутним голосом мовила я.

- У вас раніше ставалися напади? Можливо якась дитяча травма?

- Раніше не ставалося такого... А от, про дитячу травму, то так. У 7 років зі мною почало щось незрозуміле діється. Що ви хочете цим сказати? - якось підозріло поглянула я на лікаря.

Він щось записав, а тоді підняв очі на мене і усміхнувся.

- Відпочивайте, скоро обід принесуть. Ввечері я ще зайду, - сказав він на останок і вийшов з палати.

Всі думки були лише про одне - навіщо Єва приїхала? Вона ніколи не приїхала просто так, а точніше я її ніколи толком і не бачила, лише чула це ім'я від тата. Все це якось дивно і занадто підозріло. З цією думкою я поринула в сон.