Хороша Сабріна

Пролог

Холодний Санівейл. Уже 69 днів , як триває люта осінь, яка навіює байдужість та порожнечу. Люди все міцніше закутуються в теплі куртки. Кожен кудись спішить, так, що ніхто нічого не помічає. Наче всі осліпли. І тим паче, ніхто не зверне увагу на дівчину з чорним довгим волоссям і у чорному пальті, яка стоїть на зупинці автобуса. Та вона і не хоче бути поміченою. Усім на неї начхати. Ну і супер. Чудово.
Юначка хрипло вздихає і підвела свій погляд вверх. Від яскравості блідого , як і обличчя самої героїні, неба вона трохи мружиться, як маленька дитина від промінців сонячного світла. Небо таке похмуре, що здається , наче зараз готове розридатися не на жарт.
„Чи то так мені здається?"-подумала дівчина і застібнула нижні ґудзики чорного пальта.
І вона мала рацію. Тільки пройшло кілька хвилин , як впав рясний дощ. Так і не скажеш, що це Санівейл. Гарне містечко в Америці. Дивно, адже дівчині ніколи не спадало на думку, що тут може бути сонце. Ніколи. Взагалі.
Від коледжу до автобусної зупинки якихось 2-3 хвилини. Автобуси тут їздять що 5 хвилини. Але чорноволосса дивачка простояла тут набагато більше, що вже діяло їй на нерви. Глянувши на годинник, вона зітхнула:
„Ну і де автобус? Вони що, знущаються?"
Від нудьги вона почала перебирати ногами. Помало піднімаючи то одну, то другу ногу, чорноволосса не помітила , як до майже пустої зупинки підійшла маленька тінь.
Бірюзові черевики, які влучно підходили до новенького пальта, купленого мамою, ледь цокали по сірому асфальту. Лице постаті прикривав жовтий, яскравий шарф. Образ доповнювала гарна зачіска із кучерявої копиці волосся та легкий макіяж.
Дівчина глянула на цю  постать і впізнала у ній свою однокласницю. Так, так, однокласницю, але аж ніяк не подругу. Занадто вони різні. Вони не ходя до школи разом за ручки, не обмінюють плітками, не закохані в одного і того ж хлопця. Навіть не вітаються.
Чорноволосса пильно придивилася до дівчини в ніжно-бузковому пальто. Миленька, солоденька, відмінниця. Така зразу подобається всім вчителям та буде хизуватися перед всіма однокласниками своїми новими сережками. Фу! Гидота. Такі ніколи не подобалися чорноволоссій та вічно похмурій Луїзі.
„Принцеска!"- подумки перекревила гарне личко своєю насупленою міною героїня.
Вона зневажливо скривилася та відвернула голову. Як раз до зупинки прямував автобус. Та нажаль , не той, який потрібен.
Дівчина в фіолетовому пальті підходить до входу в транспорт. Та перед тим ,як зайти, Луїза помітила на руці однокласниці дивну пляму темно-бордового кольору. Це був синець і неозброєним оком було видно, що він зовсім свіжий. Наче хтось добряче ляснув лінійкою або книжкою по руці, бажаючи закрити рота нахабці. Луїза задумується: що могла вона зробити такого, за що їй потім поставили синця на руці.
Вона навіть не зовсім усвідомила , але ноги самі підбігли до дівчини :
-Почекай!-кричить та їй вслід.
Проте вона не чує, бо уже поспіхом залізла в автобус, набитий людьми.
Луїза зітхнула.
„Чорт!-лайнулась вона та тільки махнула рукою,-Ну хіба це твої проблеми? Якого біса ти лізеш не у свої проблеми? Хоча...завтра я зустріну її в школі. Спитаюсь про всяк випадок."
Проте запитати про синець вона так і не змогла. Ані завтра , ані після завтра, ані через тиждень.
Три дні дівчини не було в коледжі. А після двох тижнів пошуків поліції та детективів дівчину знайшли мертвою.