Хороша Сабріна

Розділ 6

Дощ невеличкими краплями стікав по шкільних  вікнах. Осіння погода завжди була до вподоби їй. Ніяких свят, день народжень( окрім псевдобабки). Погода в цьому сезоні ідеально зображувала настрій дівчини: сірий та пустий.
Спостерігаючи за цим, Луїза зирнула на екран телефону в чорному чохлі. За двадцять третя. Пройшло тільки 10 хвилин від закінчення уроків. Всі учні розійшлися по домам, а вона чекає...
У пустому приміщенні висіла глуха тиша, що є великою рідкістю для школи.
Луїза раптом здригнулася: вона почула чиїсь швидкі кроки. Хтось впевнено сюди прямував, а точніше біг.
Через пів секунди позаду неї хтось захекано прибіг. Селена. З почервонілими від сліз очима, шморгаючи носом, вона голосно схлипнула та сіла на лавку. Схоже, забула парасолю, а бігти під дощем їй не конче хотілося. Селена витягнула серветки і почала витирати обличчя від сліз та від решток туші. Присутність однокласниці її взагалі не турбувало. Фото її хлопця (вже колишнього!) опозорило дівчину на цілу школу, тому розплакатися перед своєю однокласницею -дрібниця. В принципі , Селені було байдуже. Нехай радується.
-Цей ідіот цього не вартує.
Селена підняла голову. Луїза стояла навпроти вхідних великих понорамних дверей і дивилася кудись у далечінь. Вона або когось чекала, або просто задивилася на шкільне подвір'я.
-Щ-що?- збентежено перепитала дівчина.
Луїза голосно вздихнула.
-Він розважається з іншою, поки ти лиєш сльози. Вчинив по-свинськи він , а страждаєш - ти. Бачиш в цьому якусь логіку?- іронічно спитала дівчина замість відповіді і додала:-Ти прекрасно чула, що я сказала.
Селена лиш схлипнула. Недовго думаючи відповіла:
-Так...але...він...я думала, що я йому подобаюсь. А він...він сказав, що йому НУДНО! Після всього , що між нами було...
Останні слова вона викрикнула і голосно схлипнула. Знову розкидалася, наче щойно дізналася про зраду.
Луїза не проявила ніякого жалю. Ба більше , навіть не глянула на неї.
-А я думала, що ти сміливіша, сильніша...-однокласниця зробила паузу,- ...виявляється, ти -просто слабачка.
Заплакана дівчина намагалася заспокоїтися, але нічого не виходило.
-Та ти просто не знаєш, що це таке...коли хтось тобі зраджує...- завила та.
-Ні, знаю.
Із тими слова чорноволосса обернулася і глянула просто в очі Селені. Темні очі зустріли світло-голубі. Світло почало затягувати у пітьму. В якусь мить погляди Селени Мейдан та Луїзи Увайт були абсолютно схожими та в цей час відмінними.  Здається, одна одну зрозуміли, хоча ніколи не було компромісу між ними. Що це було? Але зоровий контак було перервано Луїзою.
Помітивши чорне ауді, вона зірвалася з місця. Витягнула парасолю з ранця та раптом простягнулася її Селені.
Та не могла зрозуміти, що однокласниця робить, не зразу її взяла.
-Я на машині.- лише пояснила та.
Селена схлипнула та взяла парасолю , не до кінця усвідомлюючи , чому раптом вона така добра.
Луїза кивнула та перед тим , як виходити , сказала:
-Я не хочу , щоб нашою королевою балу була слабачкою. Візьми це до уваги.
І вийшла , голосно закривши за собою двері.

Жовтнева ніч поглинає верхів'я сосен і дощова води тихо дрібними каплями стікає на дахи будинків і садки. А там повільно розтікається та зразу випариться з приходом світанку.
Селена сидить на дивані ,втупившись у темний екран плазмового телевізора. Очі в неї затуманені, у погляді пустота. Думки кружляють довкола Люка й усього , що сталося. Вона не може збагнути, що одна людина , яка стала дуже важливою, може зруйнувати все. Буквально все. Серце, гордість, репутацію.
„Ці зобов'язання...вони втомлюють, хіба ні?"- Оце так! Бачте, його втомлюють зобов'язання. Вона його і не тримала біла себе. Взагалі, він перший почав писати до неї після цієї паті. Ну і нехай! ПІШОВ В ДУПУ!
„Ці зобов'язання...вони втомлюють, хіба ні?"- звичайно, вона його не триматиме. Нехай валить до цієї Барбі і зустрічається з нею. Може вона полюбить такі стосунки, де ніхто перед кимось нічим не зобов'язаний. Якщо вона буде в курсі, звичайно.
„...нам уже не так класно, як колись"-як він міг?!

В іншому кінці міста , в кімнаті зовсім іншого інтер'єру та дизайну також витає тиша. Гібонів не було. Поїздки на дачу всією сім'єю були традицією. Звичайно, всі мають бути. Але поруч з такою жирною дупою Луїза зовсім забула про свою думку. Так хто її питає? Ніхто! Мати давно вже забила на таке. Зрештою, висловлювати своє „фе" в цьому будинку було заборонено.
Але ж це легко: бути багатим. Луїза зневажає матір, її поведінка після одруження з вітчимом викликає лише співчуття, в ці телячі ніжності - огиду. Дівчина завжди була вірною, особливо зараз. Думки про батька завжди були для неї невеликою розрадою. І дні , проведені в домі на самоті. Вони там, на окраїнні Санівейла, вдають справжню родину, а вона тут може бути собою.
Тобто ким?
Ніким

Санівейл окутав при вечірні сутінки. Хмари вислизнула з порожнечі на присипали небо сірістю. Звуки грому розбудили жителів міста, попереджаючи про якусь небезпеку. Холодний вітер зривав жовті останні листки з дерев.
Раптова блискавка проломила темне небо , осліпуючи яскравим світлом.
Селена здригнулася. Шум за вікном помало вернув її до реальності. Глянувши у вікно, дівчина вздихнула. Скільки годин вона зможе просидіти тут ось так?
В будинку навпроти Луїзи загорілося світло. Вона живе тут уже купа часу, але вперше бачить, як у цьому будинку хтось вештається. Вона думала, що там ніхто не живе.
Чоловік збирав якісь коробки та поспіхом заносив їх у хату до наступу бурі. Луїза продовжила стояти біля вікна непоміченою і спостерігала.
Дощ омивав містечко слізьми.
У вухах гуділа туша.
Дві дівчини вдивлялися у пітьму.