Хороша Сабріна

Розділ 1

У кімнаті Луїзи панує напів морок. І це не тільки тому, що ще тільки пів на дев'яту. В її кімнаті завжди темно та похмуро відколи вони з матір'ю та братом переїхали до цього будинку.
Сонячне світло пізньої осені покривають лице дівчини, яка солодко спить. Вона трохи вовтузиться та різко прокидається. Від побаченого уві сні по лиці стікають маленькі крапельки поту , а дихання стає важчим. Луїза намагається заспокоїтися та протирає своє лице рукою, пригадуючи деталі сну.
Вона стоїть посеред поля, вкритого квітами та травою по коліна. Дівчина не зовсім зрозуміла, що це сон, адже все здавалося їй дуже реалістичним. Вона аж злякалася. Щоразу , коли Луїза перемотувала цю місцевість у своїй пам'яті, вона не могла пригадати, щоб колись тут була сама , або  з матір'ю.
Горизонт вкривався деревами і здавалося, що цьому полю немає кінця краю.
«Де я? Невже це кінець і я можу нарешті побачити батька?»- майнула на хвилину думка. І на секунду їй здалося , що вона дійсно когось побачила. Проте це був не батько.
Недалеко від героїні стояла дівчина в білому платті. Її плечі вкривали коричневі локони довго волосся. Хто це? Луїза підійшла ближче. До кінця вона сподівалася, що це хтось із знайомих. Уже напів дороги юначка зрозуміла, що це сон. Справжній. Адже перед нею стояла та, про яку вона так довго думала. Навкруги шиї виднівся слід темно-фіолетового кольору. Темні синці на руках були більшими та виразнішими , ніж тоді, коли вони востаннє бачилися. Та ні, не може такого бути. Вона не могла...прийти ось так. Це просто кошмар.
-Потрібно менше дивитися жахів,- сказала пошепки сама собі Луїза і завалилась далі спати до обіду.

Якби не хотілося дівчині, проте вихідні рано чи пізно закінчуються. Вона мусить попрощатися з милим будиночком , який вони з батьками найняли на вихідні, аби хоть трохи розслабитися та втекти від напружених буднів. Селена так звикла до гарних краєвидів, офіціантів, які подають коктейлі біля басейну, місцевого екскурсовода, який розказав їм про легенди та секрети цього маленького сільського містечка. Дівчині всім серцем не хотілося прощатися з  трьох-денним відпочинком.
-Ми можемо повернутися через тиждень сюди. Не сумуй.- спробувала втішити Селену мати. Дівчина так задумалася, що вона і не помітила , що матір тихенько підсіла до неї. Її ліжко було застелине , а багаж зібраний. При появі жінки дівчина усміхнулася, хоча секунду тому сумувала, сидівши на ліжку. Вона ніколи не показувала свій сум. Навіть батькам.
-Але ж ви з батьком їдете у відрядження.- нагадала та.
-Так, але... ти можеш сюди приїхати зі своїми друзями.- відповіла матір.
Селена кивнула в знак згоди. Та все ж... з батьками все інше ,ніж з друзями.
Мати Селени встала з ліжка.
-Ходімо! Батько уже чекає на нас.
-Ще одну хвилинку і йду.- відповіла Селена і продовжила вдивлятися у вікно.
Жінка лиш кивнула і лишила доньку на одинці. Вона прекрасно розуміла, що та дуже привязується до речей , і дала їй ще час.
Тим часом юначка знову поринула у світ роздумів. Цікаво, як кожен із однокласників провів свої вихідні? Ось буде про що погомоніти на перервах. З думкою, що вона повернеться до звичного , шкільного життя, дівчина трохи зраділа, адже там її чекають Сюзі та Лізі, її найкращі подруги. Селена з нетерпінням чекає на зустріч зі своїм хлопцем, Люком. Вони зустрічаються уже більше пів року і Селена в захваті від їх стосунків.
Все ж таки життя у неї гарне та яскраве. Селена Увайт впевненна, що доля їй усміхнулася. Проте останнім часом у її рідному та любимому місті неспокійно. Однокласниця , яка вже давно не появляється в коледжі, пропала. Пошуки поліції не дають ніяких результатів. Може...може з нею щось сталося?