Хороша Сабріна

Розділ 2

Понеділок-день тяжкий. Особливо після такого яскравого відпочинку , як у Селени. Особливо, коли померла твоя однокласниця.
Правда, важкий -не то слово. У  випадку Селени дивний. Цілий день Люк просто ігнорує дівчину ще від п'ятниці . Не привітався як слід, не писав, не дзвонив. Ну нічого. Селена поговорить з ним. Вона вміє владнати будь-яку проблему. І тут впорається. А зараз Селена вся з головою поринула у містичну смерть Сабріни. Хоть і вона мала з нею знайомі, проте вона завжди здавалася їй  привітною. Ніколи не плакала. Не сварилася і не кидала вибрики про кожному слові, як ця нестерпна Луїза.
Хоча може...вона просто мало її знає?  Мейдан мала багато друзів у класі. Точніше всі. Вона з будь-якою людиною могла знайти спільну мову. Окрім цієї Луїзи.
Загибла подруга була не дуже балакучою. Так... у голові вона засіла як подруга. Та чи справді вони дружили? Адже Селена майже нічого про неї не знає...
А от у кого справді пригнічений день так це у Луїзи Увайт. Мало того, що довелось бачити лиця цих засранців, так і новина про Сабріну дійсно спантеличила усіх. І її також.
Проте дівчина ніколи не сподівалася , що смерть майже незнайомої особи, так її зачепить. Коли вони востаннє бачилися? Луїза намагалася пригадати серед усіх прожитих днів на дарма , коли бачила Сабріну. Тиждень тому? Два? Можливо. А коли їй почалися снитися ці дурнуваті сни? П'ять днів тому? Чи десять? Швидше за все десять. Невже це були якимось попередженням? Чому саме їй сняться ці марення про неї?
Луїза ніколи не була такою спантеличеною.
Та ще більше їй докучав біль в животі. Він пронизав її черево як голка. Ну звичайно, такого результату можна чекати , якщо і крихти в роті не мав з самого ранку. Героїня схопилася за живіт. Не дивлячись під ноги, вона послизнулися з тротуару та ледь не впала на дорогу. Ось це би було шоу для людей , які сиділи на зупинці, чекаючи свого автобуса.
Всі пари очей зразу направилася на неї.
„Сто пудово думають, що я якась обкурена"-подумала та і хотіла вже показати їм середнього пальця, але швидко передумала.
Нехай думають, що хочуть.
Їй на них начхати.
На всіх.

У вівторок уроки відмінили. Оце так радість! Проте ніхто не радів. Увесь клас йшов на похорон однокласниці, яку знайшли повішену в лісі недалеко в окрузі Санівейла.
Майже усе місто зібралося на її похорони. Всі знали родину Керзонів, як гарну та зразкову. Кожному жителю було шкода містера та місіс Керзон, які втратили свою єдину дочку. І в цей день ,як на замовлення, почався рясний дощ. Наче саме містечко оплакувало втрату.
Клас вже стояв на кладовищі о пів на десяту. Місіс Керіс стояла поруч із батьками без свого фірмового макіяжу, тримаючи в руках букет із чотирьох червоних троянд. Вчителька перший раз на похоронах своєї учениці, тому вона ніяк не може втримати своїх сліз.
Місіс  та містер Керзон стояли найближче до могили. Жінка середніх літ зовсім була молодою. На ній виднілося чорне плаття та темно-коричневий кардиган. Як на таку погоду доволі легке вбрання. Проте видно, що місіс Керзон зовсім не лякала пізня осіння погода. Миле личко, акуратний носик, великі темно-зелені очі. Картину псували великі дещиці чорних мішків під очима та неакуратно зібрана копиця кучерявого волосся.
Поряд з нею стояв чоловік набагато старший від неї. Містер Керзон був одягнений набагато солідніше та зібраніше. Темно-синій костюм, чорний галстук та акуратно зализана лаком зачіска. Наче якійсь директор престижної фірми.
Чоловік не плакав, а його лице відображало сум. Добрячу частину лиця покривала кількаденна щетина.
Луїза дивилася на них з особливою прискіпливістю. Вони чомусь стояли наче чужі один для одного. Та й прийшли на похорон окремо. Чи то так їй тільки здається?
Також серед людей, які найближче стояли біля класу , стояли батьки Селени. Блондин у чорному пальто та жінка вдіта у косуху бордового кольору та порваних джинсах. У цьому образі вона була більше схожа на якусь вокалістку рок групи.
У руках Селена тримала білі лілії. Луїза зразу це помітила і сильніше стиснула зуби. Хто взагалі приносить білі Лілії на похорони? Вона з дубу впала? Хоча я Селена була єдиною, яка принесла квіти з класу. І це ще більше її  вибісило. Та супер-дупер-зірка майже не спілкувалася з нею. А так випендрюєтся , наче були подружками-нерозлучницями. Вот соплі пускає і витирається хустинкою. Суцільна показуха. Дивлячись зі сторони однокласників Луїзи аж ніяк не впізнати. Ніхто не сміявся, ніхто нічого не жбурляв. Та як не дивно всі вистояли ці 43 хвилини. Ці 43 не зовсім приємні хвилини.
Зі всього класу напевно найбільше не впевнено почувалася Луїза. Вона і не хотіла сюди приходити. Наче чогось боялась. А чого? Дівчина і сама не знала. Напевно, не хотіла зустрітися з тою, яка частенько навідує її у снах. Вона наче відчувалася винною у цій ситуації, почуваючись так, ніби це сама Луїза заставила Сабріну учинити самогубство.
Проте вина часто мінялася на повну відсутність будь-яких емоцій.
Вона вибрала сама залізти у петлю.
Її життя.
Її вибір.