Хороша Сабріна

Розділ 3

Луїза любить тишину. Тишина, в якій можна бути невидимим. Вільним. Ніким не тривожним. В ній дівчина готова розчинитися навіки. Тільки так вона могла б з усім закінчити раз і на завжди.
Але зараз ця тишина була тривожною. Наче у ній висіла смерть, самою персоною завітавши до неї уві сні.
Вона ,як по старій традиції сновидінь, стояла в полі. Такому ж безмежному та сповненому життя дикої природи. Тільки чомусь місце змінилося. І Луїза не могла збагнути чому.
Сонце зникло, а замість нього над головою дівчини повисли темно-сірі хмари , такі темні, що в них не можливо було побачити літака, який би пролітав. Чорні скупчення не віщували нічого доброго: це попередження штурму, який незабаром почнеться. Проте Луїза була чомусь впевнена, що його не буде.
Серед сірого поля, повного сирістю, стояла коробка великого розміру. Стінки коробки були низькими і там щось лежало. Дівчина стояла далеко , тому не бачила.Ноги Луїзи було важко підняти, наче це були кам'яні плити, проте цікавість поглинула її з ніг до голови і героїня попленталася до загадкового об'єкту.
Ступаючи лінивими кроками Луїза Увайт дико хвилювалася. Її серце гупало так сильно, що аж не вистрибнуло із грудної клітки.
Через 20 секунд дівчина уже стояла біля коробки. Між ними була відстань в якихось 10 сантиметрах. Луїза нервозно вдихнула ковток повітря і нагнулась до коробки. І вміст коробки заставив брюнетку забути ,як дихати.
Дівчина в темно-синій спідничці та піджаку лежала , схристивши руки, із закритими очима. Коричневі кучері волосся стирчали в різні сторони. Засохлі губи , які напевно два тижня не бачили води, та біла шкіра, як у вампіра. Луїза знала , хто вона. Однокласниця , яка тільки 2 дні тому вкоротила собі віку. Вона лежала в шкільній формі коледжу , в якій ходила вона і продовжує навчатися там Луїза.
Перелякана дівчина зрозуміла: це не коробка, а труна , в якій день тому хоронили тіло Сабріни Керзон.

Прокинувшись від жахіття, дівчина намагалася якомога швидше заспокоїтися та пригадати деталі. Вона повільно піднялася з ліжка, відпустивши з рук зім'яту ковдру, і сіла на край ліжка.
В повністю темній кімнаті ( та й у будинку в цілому) стояла мертва тиша. Навіть не можна було почути машин, проїжджаючих біля вікон будинку. Очі Луїзи спустилися на тумбочку , а руки простяглися до телефону. Тремтячими пальцями вона вимкнула його. 3  ночі. Ну звичайно, хто такий дурний буде їхати кудись повз будинок Луїзи в глибоку ніч.
Дівчина чомусь досі , на великий подив, нікого не розбудила в цьому домі. Після такого, навіть чоловік би закричав уві сні.
Сумнівів щодо того, що це була однокласниця, у неї не було. Та чого саме вона від неї хоче? Вони були ледь знайомі...Невже в цей день біля зупинки Луїза мусила її зупинити? І що тоді? Вона б її врятувала?
Все таки , як би вона не старалася , Сабріна ніяк не виходила у неї з голови. І тоді спогади поглинули її голову та наче заповнили ту темряву минулим...