Хороша Сабріна

Розділ 5

Це лише другий день тижня, а відчуття таке, наче ти йдеш не до закінчення робочого тижня, а до самого пекла. Ранній сірий туман обсипав Санівейл , розмиваючи жовтогарячі кольори листя на деревах, яке вже добряче притрусило землю.
З Луїзиної вулиці видно все місто, як на долоні, повне сірості та подекуди віддаючи жовтими вогниками, які світять з вікон жителів Санівейла. Атмосфера дійсно гнітюча. В таку погоду хочеться тільки завалитися в ліжечко, закутатися в плед з чашкою чаю чи какао та читати улюблений роман. Для учнів -це лише бажання і атмосфера для них в двічі раз гнячучіша. Адже школа не чекатиме. І вчителі також.

Те , що у нас на думці-це одне. Те, що на яву- зовсім інше. Життя часто непередбачуване та наші сподівання з цим не зовсім співпадають. Сьогодні Селена зрозуміла ці слова , як ніхто інший.
Прокинулася вона з неочікуваним великим сюрпризом. Лиш не з вистрілами конфеті , тортом та привітанням, а з біллю в голові та слабкістю. В тоді вона зрозуміла: застуда. Хворіти Селена ніколи не любила: і в дитинстві, коли інші діти раділи , бо тоді не довелося йти до школи, і зараз. Навіть коли треба було відмазати я від контрольної. Селена ніколи такого не робила, адже в сім'ї Керзонів ніхто не тікає від проблем. І єдина дочка навчина так.
Дівчина піднявшись з ліжка хотіла зразу бігти до матері. Проте вона зупинила себе саму: „Ти ж хотіла поговорити з Люком. Чи ти вже забула? Якщо не піднімеш свою дупцю, то твої стосунки розпадуться самі по собі".
І Селена вирішила, вона поговорить з ним сьогодні. І ніщо її не зупинить.
Проте їй було важко навіть зібратися, що вже говорити про школу. Лице було червоним як томат, тому дівчина мусила ще добряче приховувати це неподобство тональним кремом, яке зайняло ще добрячих десять хвилин.
-Доню, ти там скоро?- крикнув батько з вітальні.
-Так, так. Уже біжу!- відповіла дівчина , кидаючи до рюкзака зошити та пенал. Вона дуже поспішала, бо це напевно Селена вперше так довго збирається, а запізнюватися вона зовсім не хотілося. Напевно через це вона і не зауважила, що поклала до портфеля вимкнений телефон.

Біжачи коридором, Селена забула здається про все на світі. Вона благала лише про одне: тільки щоб вчителька не сварилася. А перший урок у них веде класний керівник, який до біса не любить , коли його не дуже уважні учні запізнювалися.
„Надіюся вона не сильно розбіситься. Тим більше, це ж лише моє перше запізнення."- подумки розмірковувала дівчина та потягнулася за ручки дверей. Двері були майже відчиненими , проте до класу так ніхто не зайшов. Крижану долоню Селени накрила теплий дотик чиєїсь руки. Дівчина підняла голову: біля неї стояла чорна постать  такого самого зросту та фігури з перекинутим на одне плече портфелем. Злий погляд темно-коричневих очей пронизував її всю з ніг до голови. Наче заглядав у душу. Красуня ще хвилину не могла зрушити з місця та продовжував розглядати однокласницю.
-Може одна з нас вже відкриє ці чортові двері? Я не бажаю тут до завтра стояти.
Зрозумівши, що це саме  Луїза  стоїть та тримає разом з нею ручку дверей, дівчина забрала руку. Чи то через гарячку, чи то через дику злість до цього ходячого емо, Селені ставало все спекотніше та спекотніше. Її обличчя горіло та відчувалася невелика слабкість, хоча вона вже випила таблетки.  Через це слова ці нахабам вона вирішила проігнорувати.
„Зроблю вигляд, що не почула. Вона ж на голову дурна".
Зайшовши до кабінету, невдоволена Луїза та Селена з почервоніла лицем , як у рака, тихо привіталися. Гурт однокласників привітали їх дуже буйно: кожен або тихо шепотівся, або тихо сміявся, тим самим глузуючи з них. Луїзі це зовсім не сподобалося і вона ще більше скривила  обличчя.
„Що з тими придурками не так? Це просто випадковість, що ми запізнилися одночасно і все? Чого вишкірилися?"-в думці висварилася дівчина. Селена просто шмаргнула носом. Цей навп мало її зараз цікавить та тим більше , що вони там собі думають. Єдине , що вона зараз хотіла, це просто дістатися та всістися за свою парту.
-Доброго ранку, мої дівчатка! -лагідним голоском защебетала вчителька та додала:-Я так зрозуміла, що причини запізнення у вас у кожної різні, тому я готова вислухати вас обох.
Кожна  по-різному зреагувала. Селена зразу стала пояснювати:
-Вибачте, просто на дорогах затори. Такого більше не повториться.
Вчителька поправила окуляри та кивнула:
-Гаразд, а ви?
Жінка глянула та вимагала пояснення від учениці, проте та не дуже бажала пояснювати будь-що. Ну не буде вона казати, що в дома здійснився черговий скандал. А все почалося ще на початку місяця, коли Гібонівська сім'я вирішила зібратися на день народження псевдо бабусі. Чому псевдо? Ну тому, що Луїза окрім самого Гібона, не готова й його батьків сприймати. Вона ніколи не відчувала до них ніякої любові, як до справжніх бабусі та дідуся. Та й люди вони доволі дивні: дуже суворі та до біса скупі. Дівчина впевнена, що жінку з дитиною від іншого чоловіка вони прийняли у сім'ю не з теплими обіймами. Але вона цього ніколи не дізнається насправді , бо мати ніколи їй цього не говорила. Та й воно очевидно: пан та пані Увайт дивляться на неї як на ворога країни, що тут ще сказати. Готова поспорити, що й друга дитина з'явилася не просто так. В дома ця тема ніколи не піднімалася, а якщо і піднімалася, то так, що вуха Луїзи цього не чули.
Так ось, сім'я Гібонів планувала відсвяткувати день народження псевдо баби разом, бачте як велика і „дружня" сім'я. Луїзу такий розклад подій не влаштував і просто відмовилася брати участь у цьому зборищі. Мати ця відмова збентежила і вона вмовляла доньку їхати з ними цілий місяць. Тому вранці, після чергових прохань, вчинився скандал. В результаті -ляпас на щоці і докір у вигляді „не збирайся зруйнувати мою сім'ю " від матері, який вона чує далеко не вперше.
-Я так розумію, теж затори?- почувся голос керівнички та повернув Луїзу до реальності.
-Нууу...та.- промовила вона.
Вчитель уважно оглянула їх двох та трохи слабо повірила у їх версії, особливо Луїзі. Селена -гарна та зразкова учениця, і та їй повірила, а от Луїзі...
-Ага, у мене складається враження, наче ви обоє їхали разом. Проте вас я вислухала, тому сідайте.
Дівчата як по команді рушили до своїх місць і кожна сподівалася, що через урок всі про це забудуть. Але цього не сталося.
І Селена добре помітила якусь дивну атмосферу в класі. Хоча ні, у цілій школі! Біля її шкафчику люди підозріло на неї дивилася. Навіть якийсь незнайомий  хлопець , який проходив мимо хіхікнув та сфотографував її. Зрозумівши підлість вчинку, він швидко коридором накивав п'ятами.
«Що це з ним?- здивувалась дівчина і скинула це на дуркуватість цього хлопця,-І чому всі так витріщаються на мене. Невже я погано виглядаю?»
Кабінка туалету була вільна, тому Селена незадумаючись зайшла туди. Навіть не встигши розслабитися, як вона почула чиїсь голоса. Розібрати їх Селена не змогла, але було чути , що розмовляли три дівчини старшокурсниці.
-Ви ч-у-у-ули , що він витворяв? Точніше, що виставив у свій профіль?- розкричалася одна. Обличчя дівчина розгледіти не змогла.
-Звичайно чули і бачили цю фотку. Цей чувак таку собі кралю відбив. Ви бачили її шикарне плаття та мейк? Явно профі у цьому!- на відміну від першої, набагато тихіше ховорила інша, голос якої був доволі знайомий.
-Та взагалі-то ,наскільки мені відомо у нього дівчина є.-відповіла третя, грубим та неприємним тоном.
-Тоді чому він таке постить?- збентежилась перша.
-Та ти що, тупа? Він її відверто відшив! Хіба не ясно?- відповіла друга.
-Я навіть уявити не можу, як почувається ця дівчина.- простогнала третя, жаліючи ту саму, про яку і була річ.
-Джордан сказав, що знає її.
Селена піднапружилися: підслуховувати вона не любила, але такі плітки, які навіть сам Джордан Стівенсон, сам президент школи ,капітан шкільної команди ,зірка школи та мрія багатьох дівчат, підтвердив цю інфу, стають значно цікавішими.
Підійшовши ближче до дверей туалету, дівчина вже була готова почути ім'я цієї бідолашної.
-Та? Справді?
-Ага. І ви не повірите: це...
Проте цього їм не судилося почути: в туалет зайшла ціла юрба дівчат. Тому трьом пасіям довелося просто піти, а Селені просто вийти зі своєї схованки, так і не почувши відповіді.