Хороша Сабріна

Розділ 7

Ніколи не знати,яку роль відіграють у нашому житті інші люди, хто приймає рішення ,хто смикає за мотузки. Хочеться вірити, що ми самі ,а потім з'ясовується ,що весь час це був хтось інший.

Ця історія могла би початися й тут, п'ятнадцятого жовтня, у вівторок. Того дня на другому уроці англійської мови.
Учителі цього предмету змінювалися частіше , ніж шкарпетки. Лише у вересні їх було двоє. Містер Кінглз був третім.
-Привіт, я - Бенедикт. Можна просто Бен!- по-товариськи звернувся він, входячи до класу.
Просто Бен.
-Бен...-зітхнули дівчата.
Хлопці спершу їхнього ентузіазму не поділяли, та після уроків виявилося ,що Марек приїжджає до школи на крутому ауді, і в них відразу знайшлася спільна тема.
Бен був високим карооким брюнетом із білозубою посмішкої. Одягався із недбалою вишуканістю, проте як на школу, то старомодно, кросівки Nike , джинси Levis, сорочка й шкіряна куртка.
Бен був дуже класним вчителем, проте із досить іншим акцентом. Він був дуже послідовним і вимогливим. Жодного разу не підвищив голосу на уроці й пояснював усе тричі ,але не більше.
Його уроки всім подобалися ,завдання надсилав на електронну пошту і йому завжди можна було написати про свої проблеми. Всі із захопленням слухали його пояснення щодо лексики , орфографії та вплив творів Шекспіра на світову літературу.
З англійської Луїза була найкращою в класі, проте ніколи цим не хвалилася. Бенедикт відразу це помітив і оцінив. На кожному уроці по декілька разів звертався до неї із питаннями. Звісно, лише тоді, коли більше ніхто не зміг відповісти ,але всі це відразу помітили.
Вона йому подобалася.
Більше, ніж будь-хто інший.
Найпізніше це помітила сама Луїза, коли однокласники завжди дивилися на неї косо щоразу, коли Бен запитував щось дівчину.
Але в таких справах дівчина залишалася наївною, у неї ніколи не було хлопця. Вона взагалі намагалася уникати людей , навіть подруг не мала. Ніхто не знав, де і як проводить вільний час. Всі ,зрештою, було начхати. До тепер.

У п'ятницю англійська була останнім уроком. Того дня Луїза випадково зіштовхнулася у дверях із Беном.
-Тебе кудись підкинути?
-Та ні...дякую...-відрізала та.
-Та чого там, у мене сьогодні ніяких планів. Сідай.- махнув той рукою на свою автівку.
І дівчина, сама не усвідомлюючи того, всілася на переднє сидіння чорної машини перед всією школою.
-На вулицю Вашингтон- відповіла Луїза.
Бен глянув на неї, усміхнувся , але нічого не відповів.
Доїхали за якісь три хвилини. Дівчина вилізла із машини, подякувала і покрокувала додому. Луїза думала, що Бен поїде прямо по Вашингтон або поверне в інший бік. Але неочікувано для неї, чорне ауді припаркувалося навпроти її будинку.
Із двору вона побачила, як він виходить із машини та заходить у будинок.
Все таки у тому будинку хтось живе.
І не хтось, а новий вчитель англійської.