Хороша Сабріна

Розділ 4

Втомлена та безсила Луїза прокинулася вже давно, але вставати вона досі не збирається. Який в цьому сенс? Зараз тільки 7 ранку, а таке враження, наче вже пів дня пройшло. Ранок вже почався, а у дівчини ціла вічність. В домі завжди жахлива метушня, яка Луїзу завжди вибішує. Куди всі поспішають? Садочок, школа , робота. Невже ці речі такі важливі? Люди як ті бджоли. Ні, навіть гірше. Ці комахи здатні допомагати один одному. Вони не зраджують, вони не пліткують, не вставлять ножа у спину, коли ти цього найменше чекав. Луїза наврядчи цього не знає , але вона впевнена, що бджоли принаймні вірні один одному, хоч вони не такі інтелектуальні створіння, як люди. Все таки вони поводяться як дикі звірі. Кожен сам за себе. І чхати всі хотіли на тебе.
Бажання вставати і телепати до школи повністю відбите. Ці нуднезні уроки та кислі лиця однокласників викликають у дівчини блювоту. Безкінечні лабіринти сновидінь ще підсипають сіль у рану. Містичні появи однокласниці не дають спокою і спокійного сну Луїзі.І не раз виникає питання: чому вона приходить? Що їй потрібно? Невже це... вбивство?
Луїза завжди сподівається на найгірше. Це її життєве кредо, не раз перевірене. Як тоді , тато загинув в автокатастрофі, а мати переконувала її, що ніколи не буде в неї нового татка. Ніколи-ніколи. Вона повірила. Дівчині було лише шість , проте вона це добре пам'ятає. І помилилася. Довіра між матір'ю та донькою рухнула  як карткова хатинка. Тепер вона зрозуміла, що довіряти не можна нікому, особливо таким рідним, бо мати зрадила, знайшовши собі нового татуся. Не красеня, але при баблі. Цікаво, чи вона усвідомила, що Луїзин світ просто зруйнується? Все пішло не в тому руслі...
Пройшло лишень два роки, а вона мусила вдавати любов до того, кого вона ледь знала. Спершу мати та бабуся спершу вмовляли, а потім погрозами змусили її полюбити цю людину. Ха, наче це так легко, якщо ти нічого до нього не відчуваєш і не збираєшся.
Що з того, що вони живуть в величезному домі? Що з тих дорогих шмоток та телефонів останньої моделі? Луїза впевнена, що краще б жебракувала на вулиці. Кілька разів вона додумалася втекти. І її це не дуже виходило. Зрештою, її ловили та увесь час докоряли, ці докори перетворювалися в скандали, а скандали в ляпаси. Луїза знала, що опікун не має права застосовувати силу проти дитини, і вона могла б виставити ці права проти них, але тоді жахливих наслідків не оминути.
Та найгірше, що мати його кохає?! Напевно за десятибальною шкалою оцінювання чоловіків він був би десь на -1 позначці. Кремезний, з волохатою пикою, наче у мавпи, з жахливим південним акцентом. Справжнісінький гібон. В голові він так і засів-Гібон.
Як його можна кохати? Вона б залюбки його отруїла. Такий план засів у свідомості вже давно. Можна тільки уявляти, як цей Гібон їсть свій стейк, давиться, завиває від болю і благає її про допомогу. А вона тихо сміється і радіє, шо без нього світ став би трішки кращим.
Але є ще одна проблема: якщо вона здибається того орангутанга, що робити з малим Гібоном? Бо мати з великим Гібоном зробили собі дитину. І хоча це найгірше і найвредніше хлопчисько на світі, Луїза зрештою розуміє, що втратити батька, хоть і такого, дуже болісно.
Тож вона поки що змирилася і дала цьому старому спокій.