Пам'ятай своє коріння

Частина 5. Знову вдома

Лисиця вже йшла темною вулицею. Не було навіть машин, а це було дуже підозріло для звичайних вулиць. Відповідно світла також було мало. Єдине що освітлювало вулицю це були вуличні ліхтарі. Вулицю було непогано видно по при їхнє тускле світло. Все одно цього було мало. Так дівчина йшла аж до поки один ліхтар не потух, а  потім ще один і ще. Чим далі вона йшла тим темніше ставало. Нарешті вона дійшла до якогось тупіка.
-Ну круто! - невдоволено промовила Україна, - і куди мені?
          На вулиці не було людей і спитати дорогу не було в кого. На щастя, це вже 21 століття і можна все дізнатися у старого і доброго дядечки Гугл. Наша героїня зупинилася, поволі зкинула з себе рюкзак і почала в своєму хламі шукати свій телефон. Нарешті переривши все що було, вона дістала свій телефон з самого дна портфеля. Вона знову одягла свій рюкзак і ввімкнула телефон. Перше що їй кинулося в очі це 6 пропущених від Казахстану, 3 від Грузії та 17 від батька.
-Здається, я зараз прийду додому і мені доведеться отримати добряче по своїй 5-ій точці, - трохи нервувала, але ця фраза розсмішила дівчину.
            Вона подивилася на час. Було 18:26, а уроки в неї закінчуються в 14:40. Тепер було й не дивно чому так багато пропущених. Україна хотіла їм передзвонити, але якщо отримувати люлей, то отримувати. Вона зайшла в Гугл карти і вже там знайшла свій дім. Він був далеченько. Їй треба було пройти 23 хвилин спокійною ходою. Щоб не затримуватися українка зі швидкістю світла помчала додому. Їй вдалося заощадити аж 16 хвилин. І вже тепер вона стояла під дверима і молилася, щоб її не так сильно сварили, як могли б. Закінчивши молитву вона тричі перехрестилася і з ключами в руках вона зайшла в дім.
            Вона не сказала ні слова. Першою хто прибігла до України була сонечко. Вона обійняла сестру і ледь не плакала в її обіймах. Потім крилатик зробив те за що лисиця не скаже йому дякую. Вона у весь свій голос покликала її батька.
"Час отримувати мені люлей, - думала вона"
          І о чудо! Вже перед нею стояв СРСР з незадоволеним обличчям. Як кажуть:" Явился и не запилылся".
-Наконецто! И где же мы это были 4 часа после школы?
-Я була у подруги..
-Какой это такой подруги?
-Ну... Після уроків до мене підійшла одна дівчинка з мого класу, запропонувала мені допомогти з уроками, я погодилась, ми пішли до неї додому, зробили домашнє завдання, потім я пішла додому, але по дорозі я трохи загубилася і я ще 7 хвилин шукала дорогу додому.
-Вот это так приключения за день. Особенно меня удивило то как ты примудрилася ещё й к директору прийти, а перед этим подраться!
-Я в цьому не винна!
-Тихо! Пошла отнесла свои вещи на место и итди есть. Только тебя все ждём!
        Україна не сперечалася і пішла в свою кімнату. Там вона переодягнулася і пішла спочатку в ванну кімнату, щоб помити руки, а потім і на кухню де і справді всі сиділи на своїх місцях окрім неї. Вона сіла на своє місце і тихенько почала їсти поки всі інші розповідали про те як вони провели сьогоднішній день. Через те що Україна менше всіх язиком люпала, вона поїла першою і залишила брудний посуд. Сама ж вона пішла в своє природне місце перебування. Ставши біля ліжка, цей комок шерсті плюхнувся в подушку. Вона трохи покрутилася в ліжку, а потім лягла на спину закинувши нога на ногу і поклавши свої руки собі на груди, дивилася в стелю. Це ДУЖЕ цікаве заняття, але у виборі між стелею та телефоном українка вибрала телефон. Вона сиділа і щось шукала в гуглі. Але згодом відклала телефон і взяла собі почитати її улюблену книжку. І що що вона її перечитує вже в сотий раз? Це ж краще ніж нічого?
        В кімнату постукали. Україна дозволила зайти. Тепер перед нею стояла її сонечко. Вони були гарними друзями аж занадто. Вона прилягала біля своєї сестри. Здається, лисиця була не проти. Казахстан подивилася в книжку. Там вона не побачила нічого цікавого, окрім маленького шрифту. В тій книзі не було малюнків, тому ця книга не подобалася крилатій кішці. Вона хотіла трохи розвеселити свою сестру.
-Тобі ця книга ще не набридла? - запитала внеї молодша сестра
-Ні, а повинна була?
-Ти її читаєш уже 100 раз!
-Уже 101
-Тим паче! Як у тебе справи в школі. Ти навіть нічого не розповідала про це.
-Ти ж сама чула все коли я прийшла.
-А може не все?
-Все
-А ти не хочеш запитати як у мене справи?
-Добре. Як у тебе справи в школі?
-Все чудово. До речі у нас в класі два нових учнів. Я забила тебе з ними познайомити. Всі вже встигли про тебе розповісти і один із них хоче тебе як найшвидше побачити, а іншого я ледь вмовила.
-Вітаю!
-І ще мені сказали що вони є діти твого класного керівника
-Вітаю двічі!
-Вони брати, але вони ні трохи не схожі один на одного!
-Чому ж це?
-Тому що в одного з них тотемний улюбленець орел, а в іншого олень
       Чомусь саме в цю мить в неї в голові згадалася пісня:"Tik - Олені" і вона почала сама собі наспівувати цю пісню в голові:"А там олені, олені не бриті і не голені .....". Після цієї фрази якби не старалася Україна, але все одно посміхнулася. Це зробило крилатика щасливішою. Вона лягла біля своєї сестри, обіймаючи її і час від часу дивлячись в книжку. Так вони пролежали аж до ночі. Коли лисиці набридло вже читати вона поклала книжку на стіл, потім встала і хотіла вимкнути світло, як побачила свою молодшу сестру сплячу. Вона вирішила її не будити, тому вимкнувши світло вона лягла біля неї і обійняла її знову. Вже за декілька хвилин вони обоє спали солодким сном.