Одразу ж після сніданку Україна пішла до себе в кімнату. Вона застелида своє ліжко і перевдягнулася. В її кімнаті була шафа з невеликим дзеркалом. Вона випадково подивилася туди. У дзеркалі вона побачила, як вона назвала б "тварюку" з роздертою мордою, різними шрамами,зеленим оком, великими іклами і зубачи. Їй стало трохи шкода через це, бо розуміла свій характер і знала що наврядчи її хтось і колись полюбить. Хоч вона й звикла такою себе бачити, вона навчилася й сприймати себе таку.
Все таки на порозі була субота і робити уроки їй не хотілося. Вона се ь підійшла да своєї полички, яка була для неї "книгарнею" і звідти вона дістала одну з книжок. У неї їх було дуже багато. Як і ті, які їй читали в дитинстві, так і ті які вона недавно купила. До неї прийшла настольгія після сьогоднішнього сна, тому не довго вибираючи вона витягла книжку з блакитною палітуркою. На нії був намальований лис, її со-родич. Зверху красивим шрифтом було написано :"Лис Микита", а знизу трохи меншим шрифтом:"Іван Франко". Ця книжка була зовсім для малят, але це не зупинило нашу г.г. Вона прилягла на своє ліжко. Вона відкрила книжку на першій сторінці і почала читати.
Без ніякого попередження до неї в кімнату вломилася її сестра. Це була Казахстан. Вона (за своєю улюбленою:) звичкою сіла без дозволу на ліжко сестри и спитала:
-Ти готова?
-Що?
-Готова йти?
-Куди?
-Україно, - сказала сонечко, - це не відмазка
-Від чого? - лисиця все ще не розуміла про що йде мова
-Я ж казала! Сьогодні я познайомлю тебе з новими учнями у моєму класі
-Навіщо це?
-Ти ж сама мені казала, що тобі не подобається коли тебе всі бояться
-Так, але це інший випадок
-Все одно, я вже назначила зустріч тому ти не можеш відмовитися
-Тоді почекай хвилинку
-Добре, а навіщо?
Відповіді не було. Україна взяла свій телефон. Як виявилося, вона не була настільки тупою, і вчора вона обмінялася номерами зі своєю новою подругою. Дівчина вирішила їй написати:
-Привіт, Япо
-Єм.....Привіт, а я тебе
знаю?
-Япо, це я Україна!
-Ой вибач, я забула
-Ти щось хотіла?
-Так, пам'ятаєш ти
вчора хотіла мені
допомогти з істо-
рією моєї сім'ї?
-Так, було таке
-Ти можеш сьогодні
почекати мене біля
бібліотеки?
-Так, а в скільки?
Україна відлучилася від телефону на хвилинку і повернулася до своєї сестри:
-На скільки годин зустріч? - запитала вона в сонечка
-В 14:00, - нічого не розуміючи вона відповіла своїй сестрі
-Добре
І знову почала строчити текст на телефоні:
-Приходь в 13:40, я
згодом підійду
-Тоді до зустрічі!
-Бувай!
Українка відключила свій телефон і положила його на стіл. І знову подивилася на сестру. Та сиділа з кам'яним обличчям.
-Нам сьогодні доведеться ще сходити в бібліотеку
-Навіщо?
-Для реферату
-Зрозуміло, тоді збирайся
-Скільки зараз годин? - запитала лисиця дивлячись собі в телефон
Тим часом Казахстан уже пішла по своїм справам.
Було 12:56. Час швидко летів поки вона читала. Але це ніяким чином не впливало на зустріч. Україна пішла в ванну. Зробивши всі свої ванні процедури вона підійшла до шафи і розкрила її дверцята на 90°. Вона підбирала собі лук. Їй хотілося показати новим знайомим що не слід її боятися і водночас що вона готова в будь яку мить за себе постояти. Одяг вона справді довго вибирала, але свій погляд зупинила на сірому худі, чорних джинсах на яких були невеличкі ланцюги, білих кросівках, на руку надягала чорний браслетик, металевий ошийник з коротким, але товстим ланцюгом і свій улюблений вінок з маків. Куди ж без нього? Волосся своє вона заплела, як завжди, косу з різнокольоровими стрічками. Вона була готова.
Дівчина взяла свою сумочку з ручною вишивкою квітів і спустилася на перший поверх. Там на неї вже чекала її сестра. Сонечко вже встигло її тата попередити куди вони йдуть і Україні не довелося пояснювати. Вони відчинили двері і пішли.
По дорозі вони про щось розмовляли. Але раптом за їхніми спинами з'явилася невеликого зросту тінь. Вона все збільшувалася і спавала ближче і ближче. В один момент тінь зупинилася і простягнула свої руки до України. Тінь торкнулася обличчя лисиці. Україна одразу ж зреагувала і вдарила тінь по щоці. Як же здивувалася дівчина коли за її спиною вже лежала на асфальті Японія. Її щока була в невеликих дряпинах і вся червона, а з носа потихеньку стікала кров. Вона не спокійно дихала і старалася закрити своє обличчя роздертими руками. Цього не було видно, але було чути що вона плаче.
Лисиця дуже перелякалася. Вона ж бо не очікувала там побачити свою подругу. Їй стало шкода. Вона подала їй руку, щоб допомогти.
-В-вибач, Япо, я не хотіла тебе вдарити, - виправдовувалася вона, - я..... я просто..
-Не чіпай мене!!! -крикнула Японія і настільки швидко наскільки вона змогла, анімешниця побігла голосно ридаючи.
-Ну круто! - сказала сама собі Укра коли Японія вже була далеко, - Тепер мені самій треба витягувати себе з проблем!
-Хто то була? - влізла в розмову казашка.
-То була моя подруга, але здається після цього випадку вона буде мене обходити 10ою дорогою.
-Схоже, що так
-Мені треба буде вибачитись перед нею
-Ти ж швидко бігаєш!
-І до чого тут це?
-Ще не пізно пробігти і вибачитись
-Я не хочу на неї так зараз давити, - а потім продовжила, - нехай вона трохи відійде від цього, а потім я вже вибачусь.
-Зрозуміло...
З такими словами вони пішли в бібліотеку, яка була за декілька метрів від них. Україні слід було б здогататись, що то була Япа, але вже було занадто пізно.
Казахстан йшла тихо і нічого не сказала. Вона була в бібліотеці лише один раз до цього. Чого не скажеш про її сестру. Лисиця тут так часто буває, що вже всі працівники її знають.
Українка вела крилатика за собою, а та не відходила від неї ні на крок. Вони проходили через різні "відсіки" (чи як там це називається?). Казахстану здавалося що вони йдуть не знаючи взагалі куди, але при цьому йшли ще далі.
Україна зупинилася, а за нею і її сестра. Вони були у розділі "Історія".
-І як ми будемо шукати потрібну нам книгу? - запитало сонечко.
-Зараз тобі професіонал покаже, як це робиться! - Україна пишалася цим.
Вона пішла між рядами, провадячи пальцем по полицях. Її темп був доволі швидкий, але з часом він ставав все повільнішим. Лисиця зупинилася. Вона вдумливо читала назви. Нарешті до неї наважилась підійти її сестра. Вона зупинилася біля неї і дивилася туди куди показувала лисиця.
-Трясця..., - невдоволено відповіла їй українка, - немає, але ж вона тут раніше була!
-Мрже хтось забрав?
-Я не впевнена, але кому вона буде потрібна?
-Бувають різні випадки
-Скільки разів я сюди не ходила, вона тут завжди була
-Ви про книгу? - якась стара жінка вставила свої " 5 копійок" в їхню розмову
-Так, - відповіла дівчина з вінком
-Яка саме?
-Історія світу
-Вибачаюсь, але її перевели в заборонений сектор книг
-А сектор заборонених книг це де?
-Я вас проведу.
Сказала жінка і повела їх кудись. Дівчата ззаду трохи відставали.
-Невже ти справді не знаєш де це? - запитала сонечко
У відповідь лисичка-сестричка наступилаїй на ногу і дала знак не казати зайвого. Нарешті їх привели. Україна ще трохи поспілкувалася з тією жінкою про книжку. Казахстан в свою ж чергу не хотіла вмішуватись в їхню розмову і стояла як миша. Україна подякувала за все і вони пішли.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Пам'ятай своє коріння
FanfictionІсторія написана на укр і може не всі події будуть сходитися з історичними фактами
