Пам'ятай своє коріння

Частина 16. "Я не псих!"

Прочитавши цей "лист", Україна трохи здивувалася. Насправді вона прекрасно розуміла, що з нею все в порядку. Але в будь якому випадку їй треба було зняти стрес.
Лисиця обережно і тихо піднялася зі стола. Тихими кроками вона дійшла до вхідних дверей. Взяла куртку, одягла чорні кросівки, взяла знову свою вишиту сумку, відкрила двері, та зникла з поля зору.
Спочатку вона навіть і не знала куди йти. Її ноги вели її кудись самі не розуміючи куди.
На дворі сильний вітер. Шкода, що Укра не взяла з собою шапку. Тепер вона може захворіти. Вітер дув на неї, здуваючи волосся з її обличчя. Дівчина добре знала місто та не знала де є підходяще місце, або пристановище для таких випадків. В місті не було нічого нового, перспективного. Так вона і шла все далі і далі. Дороги ставали гіршими, людей меншало, не було вже багато поверхових квартир.
В один момент українці стало ще гірше. Щоб не впасти вона підійшла і стала під деревом. Та закинула голову догори. Також здихаючи, дівчина по трохи покидала цей світ. Чи то через втому, чи ще чого? В її очах все ставало розмитим, але все таки вдалося побачити, як великі краплі дощу падають на листя. А ще за декілька хвилин став дощ сильнішати.
-Ну що ж, - подумала та, - вже , здається, мені пора.
Так вона й зробила. Невеликими кроками вона ішла додому. Дівчина доволі так далеко забрела, тому йти було не так уже й швидко.
З кожним кроком ставало все важче. Здавалося б, куди ще гірше? Та ні! Є куди! Як грім серед ясного неба з-за її спини з'явилася Білорусь. Вона, здається, також йшла додому і їй так пощастило побачити сестру. Вона одразу ж підбігла до українки.
-Сестро? - спитала Білка, - Україно!
-Щ-що? - Укра ледве стояла на ногах
-Що ти тут робиш?!
-Яка.... яка.. різниця?
-Тобі потрібно скоріше йти додому!
-Ч-чом-м-му?
-Ти жартуєш?! Ти ж хвора!
-З чого взяла?
-Мені тато дзвонив і сказав що ти хвора, тому я й вирішила поскоріше прийти додому, щоб тобі допомогти.
-Я НЕ ПСИХ! - крикнула лисиця майже на всю вулицю і вирвалася з рук сестри, - І МЕНІ НЕ ПОТРІБНА НІЧИЯ ДОПОМОГА!
Україна побігла, але не далеко. Вже за кілька кроків вона різко пошатнулася і ледь не впала. Про те, щоб лисеня не забилося подбала її сестра-собака. (для тих хто не пам'ятає, або не знає то - тотемна тварина Білорусь це пес породи Шит-цу). Білка підхопила дівчину. Їй довелося її довести до самого дому.
Нарешті, через як не пів години так годину, прийшли додому дівчата. Білорусь покликала тата. Він був не в захваті від того, що його дочка пішла геть від нього. Він попросив молодшу сестру піти геть. Так і зробила білоруска. І ось тепер вони вдвох залишилися в кімнаті. СРСР дивився на українку, а у тієї очі були заплющені. Він подумав, що це так Укра над ним жартує і вдарив з половину своїх сил її по щоці. Та у відповідь ні звуку. Просто тиша. Тоді він зрозумів що сталося.
Вона знову була в комі. Тепер Совок уже вів себе більш стримано. Він поніс дівчину у її кімнату. Накрив пледом, вимкнув світло, закрив штори і увімкнув, щось схоже на нічник. І не з проста. Річ у тім, що одним із найстрашніших її страхів була гроза. А за вікном уже був сильним град. І гроза блимала. Тому СРСР і вирішив включити нічник. Її батько востаннє зверхньо подивився на свою дочку, а потім пішов геть.
Гроза родила вспишки. Вітер сильно дув. Дощ див, як із відра. Холодно було надворі. Таку тяжку ніч доводиться проводити нашій головній героїні.