Пам'ятай своє коріння

Частина 19. Повість сім'ї української

      Це було доволі давно. Тоді ще не було великих міст, різних покритих асфальтом доріг, і хмарочосів. Тоді були лишень невеликі поодинокі села. А довкола сел були і гори, і ріки, і поля, і степи. Так ця історія і починається з такого ж маленького і не примітного села. Тож давайте поглянемо ближче. Це була хатка УНР (Українська Народна Республіка) та ЗУНР (Західна Українська Народна Республіка). У них була велика сім'я, а також у них був син, якого звали УПА. Він мав от от стати старшим братом, бо через декілька днів ЗУНР мала народити. Однієї світлої ночі в цій хатці народилася Україна. Вона ще була мала і сліпа. Хоч вона була тоді ще дуже малою, але УПА вже дотримувався своїх обов'язків. УНР його навчав військовій справі, бо й сам він був на війні. Тож, як йому розказував його батько, після народження України його головна відповідальність це - оберігати й захищати сестру. Того УПА з цим справлявся на відмінно. Тим часом ЗУНР було у кімнаті і годувала доньку, а УНР стояв під вікном і виглядував на зовні, де поки що безтурботно грався УПА. ЗУНР це помітила і не могла не спитати:
-Любий, - почала вона, - що там відбувається? Чому ти такий засмучений.
-Як тут можна не хвилюватися? - відповів він, - Ти ж сама прекрасно знаєш, що от от має напасти СРСР. Я дуже переживаю за тебе і за інших. Він доволі сильний противник.
-Але ж і наша армія не з гірших. Ми ще ні разу не програвали.
-Не у бою з ним.
-І що ж нам тепер робити?
-Я не знаю, але вам все одно краще бути обережнішими, - сказав Народна Республіка, підійшов до своєї дружини та приліг біля неї.
-Не хвилюйся, - сказала Західна й поцілувала його, - все буде добре.
  (До речі, я забула сказати, що тотемною твариною УПА, і ЗУНР був лис, а УНР - лев)
        Так як і попереджав УНР довго появи ворога чекати не довелося. Він сам дуже швидко прибіг до них. Одразу ж почалася війна. Українська армія була доволі сильною, але й тут не витримала і програла бій. Але найкращі воїни все ще старалися стримати ворога, дарма що це було даремно.
        І ось настав такий час, що СРСР вже був майже біля їхньої хатки. ЗУНР переконала, що з нею все буде добре тут, хо ч вона була слабка й сюди мав прийти Союз. Та часу сперечатися не було. УНР побіг разом зі Україною і УПА.
        Вже за кілька хвилин в дім ввірвався Радіанець. Він обшукував дім. ЗУНР це прекрасно знала і чула. Ось тепер він зайшов в кімнату де лежала знесилено лисиця.
-Де він, - прогарчав крізь зуби він, дістаючи з-за спини рушницю. Він навів дуло прямо в серце жінки.
-Їх тут немає, - знесилено відповіла та
-А де?
-Я не знаю...
-Кажи правду! - СРСР до останнього думав, що вона брехала йому
-Це правда.
-Тоді від тебе не має жодної користі, - сказавши це пес відвернувся, та вистрілив прямо в серце. Довго мучаться їй не довелося, бо ж одразу впала і вже не дихала.
          СРСР був хорошим слідопитом і тому швидко вийшов на слід.
          Тим часом УНР біг з Україною в зубах, а УПА старався з останніх сил бігти таким самим темпом, як батько. Нарешті вони зупинилися. УНР показав інший шлях для свого сина. Це було зроблено для того, щоб заплутати армію радіанців. І ось УНР оглядається. Не за горами біжить зі своєю армією і СРСР. Поки ще залишалися сили УНР побіг в поле. Це одне з найкращих місць для хованок. Тому він біг.  Забігши в глиб поля, він обережно поклав доцю на землю. А сам заховався в іншому місці. Тепер треба дочекатися золотої хвилини, коли СРСР прийде сюди.
          Вже за кілька хвилин він стояв біля поля. Він знав що це не з найкращих моментів, коли можна ось так просто напасти на ворога. Він почав обережно перебирати лапами, так щоб не налякати і не привертати до себе увагу. УНР бачив, як він підкрадався до нього. І ось ця мить.
          УНР стрибнув з випущеними кігтями на Союза. Реакція радіанця була доволі доброю, тому він встиг швидко своїми лапами відбити супротивника. Лев впав на лопатки. З його шиї стікала кров. В очах все розпливалося. Радіанський пес підставив курок знову, але на цей раз в голову.
-Последнее слово? - єхидно спитав він
-Горіти тобі в пеклі вічно! - безсило сказав Народна Республіка, а сам подумки молив Бога, щоб з його дітьми було все добре. Союза ця відповідь не вирішила тому він скртвився і вистрілив.
                  За цим всим спостерігав малий УПА. З його очей мимоволі стікали сльози.  Йому було страшно. Не за себе, а за сестру. Він відчував себе ніяк, бо він не міг нічого вдіяти. Він злякався і побіг додому. Там на підлозі лежала його мертва мама. Її тіло ще було трохи теплим, але кров розтікалася і була вже скрізь. Коли УПА прибіг і побачив це, він приліг біля своєї матусі і розплакався. Він так хотів її повернути! Вона ж бо дала йому все,а тепер вона мертва.
                  Тим часом так само стікаючи кров'ю лежав у полі УНР. Союз стояв над ним і дивився на нього зверхньо. Він вже хотів був піти, але щось його зупинило. І це була не совість. Він зосередився, закрив очі. Прислухався. Десь в далині він почув чийсь ніжний голосок. Він підійшов. Голос ставав голоснішим. Та в одну мить цей голос зашипів ще сильніше. Тепер СРСР подивився донизу. Він наступив своєю лапою на хвіст дитинчаті. Це була Україна. Все ще мале і сліпе лисеня лежало тут, і навкала як киця. Союз сів. Він думав що з цим робити. Це було схоже на ситуацію з худими курками. І жаль курей застрелити, і користі не має. Щось ще подумавши він схопив її за карк і поніс.