Пам'ятай своє коріння

Частина 21. "Це всього лише сон'

       В очах її була темінь. Але вона відчувала щось. Неначе щось тепленьке її гріє. Їй було приємно. Так спокійно. Без страху за стільки років.
           Україна швидко підскочила з ліжка. Те що вона побачила її трохи здивувало, але приємно здивувало. 
           Вона лежала в лікарні. Її палата була доволі темною. Єдине що освітлювала її кімнату це невеликий нічник, який стояв на стільці поруч. Стіни були пофарбовані в жовто-сірий колір. Підлога була дерев'яна. Сама вона сиділа в лікарняній "сукні" вкрита простирадлом. Поруч стояла крапельниця, а її трубки були прикріплені до лисеняти. В палаті було доволі холодно. Опалення здається що було, але це не дуже гріло. За вікном вже йшов сніг. На склі були намальовані морозом різні візерунки. Вид на вулицю закривали сіро-червоного кольору штори. Але навіть по при такий собі "захист" не озброєним оком можна було побачити міську, асфальтну красу. Машини гучно шуміли, навіть по при те що вікно закрите, а кімната була на другому поверсі.
           І тут, можливо, ви спитаєте:" І що ж це гріло Україну, якщо в палаті було холодно?". А це найцікавіше.
           Україна повернула голову. Поруч з нею лежав Канада. Кого-кого лисеня очікувало тут побачити, але ж не його! Все таки він її не сильно здивував. Вона звикла, що він полюбляє про неї піклуватися. Це, на думку Укри, його найкраща риск характеру.
           Кленовий був таким милим, хоч і на його щоках все ще були видні мокрі доріжки від сліз. Українка вже не могла стримуватися і вирішила його погладити за його. Схоже, канадець сильно втомився, тому що ніяк не відреагував на доторк дівчини. Україна злегка посміхнулася:
-Це всього лише сон, -шепотіла собі під ніс.
            Вона знову лягла. Одноока обійнявши свого "друга", заплющила очі. Через кілька хвилин їй вже почалися вважатися солодкі сни. Так вони й заснули.