Пам'ятай своє коріння

Частина 9. Інсидент

     Вони ще трохи поговорили. А потім українка запропонувала йому ось що:
-Слухай, у тебе ж є телефон? - запитала дівчина
-Так, а навіщо тобі це?
-Я моду тобі дещо показати, але я точно можу сказати що Казахстан з нами не піде, ну а третій зайвий нам не потрібний
-А куди? - це найбільше його цікавило
-Підеш - дізнаєшся
-А це безпечно?
-Ну дивлячись з якого боку подивитися
-Я не впевнений, а якщо..., - Канада не встиг договорити як за його руку вхопилася лисиця і побігла тягнучи його за собою в невідомому напрямку
-Менше слів, більше діла! - промовила та
                  Вони побігли. А бігли вони довго і швидко. По дорозі хлопець не раз старався заговорить з нею, але українка мовчала. Вони забігли в спальний район. Кленовий ледь не вдарився об стовб коли його подружка різко завернула. Тільки тепер дівчина відпустила його, а сама забігла за будинок. Канада сам ще не відійшов і вирішив що краще йти за нею. Яке ж було його здивування і шок коли ця безстрашна лисиця полізла драбиною вгору.
-Ти куди?! - крикнув їй канадець
               У відповідь мовчанка. Без якого небудь бажання він почав через силу лізти в гору. Нарешті через декілька хвилин він виліз і відхекався. Піднявши голову він побачив Україну яка сиділа на краю повернута до нього передом. Вона посміхалася. Потім дала йому хвостом знак підійти. Він підійшов. Цього разу він уже не бачив в своїй подрузі ту хитру і підступну лисиця, яку можна було побачити в ній. Тепер вона була лише милим і повністю безпечним котиком, який ніколи не вкусить. Хоч по ній так і не скажеш, але це було так. В її оці відблискувало сонце. Вона сиділа на краю, а її ноги звисали. Їй не було страшно, по при те що боялася висоти. Канада присів біля неї.
-Хоч я і не дуже люблю такі міста, проте..., - Україна зробила паузу, - це так заворожує. Сам поглянь
-Не можу не погодитися, - так це підтвердив хлопець, - видно все місто, але наступного разу попереджай
-Про що? Це був сюрприз. Я знаю ти вже багато років тут не був і хотіла показати тобі, як за цей час змінилося наше місто.
-Ч знаю і я вдячний, але ж не можна було от так просто взяти і пробігти на дах багатоповерхівки і підійти аж до самого краю! Я ж за тебе переживав!
-Не варто було
-Чому це?
-Я доволі добре умію лазити і вже не боюся впасти, а навіть якщо так то проблеми будуть мої якщо я впаду і помру, або скалічуся
-Ніі! Це не так! А як же твої батьки?! Ти не подумала про них коли так робила? Вони ж за тебе переживають більше, ніж за себе!
-..., - лисиці не хотілося нічого казати і їй хотілося як небуть
-?
-Якщо ти не хочеш тут бути то ми можемо піти в більш безпечне місце
-Я був би не проти.
               Вони в двох знову спустилися в низ. Якось уже й забулася ця їхня розмова. Вони знову собі розмовляли і спокійно ходили вулицями міста.
               Чи то може просто збіг, чи то так Україна притягнула до себе, як магнітом нові пригоди. Отже, ця "пара" йшла собі нікого не чіпаючи, як хтось торкнувся плеча канадця. Він повернувся, а за ним і дівчина. За ним стояв якийсь високий чоловік. Він одразу ж вдарив сиропчика, а той бідняга аж відлетів трохи. З його носа струменіла кров. Поки на холодному асфальті сироп валявся, між нашим головним героєм і цим чоловіком почався бій не на життя, а на смерть. І знову кров, пил, пісок, "кішки", "м'ясо" і так далі за списком. У їхній суперечці ніяк не міг з'явитися сильніший. То перевага була на стороні незнайомця, то на стороні лисиці. І знову. Незрозуміло яким чином, але нарешті Україна знайшла в собі останні сили і повалила цього типа на лопатки. Як би їй так хотілося б вона перегризла б йому горло. Але обмежилася ричанням. Тіпочек (хто зрозумів той зрозуміє) вирвався і пошкандибав собі.