Кошик свіжих полуниць

Розділ перший. Дівчина у саду

Котрий то був рік? Не знаю, але я впевнена, що тоді був один з тих літніх ранків, коли сонце променями пронизувало легкий туман, а той повільно осідав росою на зеленіючих просторах. Здавалось, що є лише ледь протоптана стежина та безкрайня зелень навколо. Але куди ж веде та, світом забута стежина?
Дивно, але далі стежкою виднілись будівлі, щоправда їх було щонайбільш зо три десятка, а за ними простягався непрохідний ліс, дерева якого ледь не торкались неба. Саме поселення не мало ні імені, ні виразної історії. Здавалось, що воно завжди існувало - безіменне поселення на краю світу.

Проте там ніколи не було тихо: з ранку до ночі там було чути сміх, крики, тупіт, брязкіт - звуки того, що спустошеністю не назвеш. Дивно, правда? Люди, які там жили завжди були однією великою сім'єю. Вони мали власні поля, розводили тварин, ловили рибу зі струмка неподалік (а літом там ще й можна було зустріти місцевих підлітків) - життя там так і вирувало. А як якесь свято, чи в кого іменини - так усі жителі збирались і гуляли аж до світанку. Про таке просте життя деяким годі було й мріяти, люди звідти виїжджали рідко. Але і ті ж, що зважувались покидати поселення, часто навідувались, звісно, з горами подарунків для усіх.
Дійсно, ніби всі вони рідні, правда)?

Цього ранку, як і у попередні, дорослі виходили на поля як лишень сходило сонце. Однак, в домі, що знаходився трішки далі від інших, все ще було тихо. В тому (в порівнянні з іншими доволі громіздкому) домі жила матір з донькою. Про них ходило багато чуток як і у самому поселенні, так і в інших в окрузі.

У саду промайнула тонка фігура із хвилястими локонами кольору молока із медом. Дівчина енергійно підстригала кущі та дерева, виривала бур'яни, підливала води квітам, що вже цвіли у всій красі. Під ногами у неї крутився такий же світлошерстий кіт.
Маргарет Прімроуз - ця дівчинка живе тут зі своєю матір'ю стільки, скільки себе пам'ятає. У поселенні їх прозвали «відьмами».

Про них місцевим було відомо лиш те, що їх родина жила тут з самого виникнення селища. Це було доволі помітно - дім огортав густий плющ, а стіни в певних місцях тріскались. Еліс Прімроуз постійно їздила у відрядження, хоча ніхто й гадки не мав якою саме була її професія. Поверталась вона завжди з валізами, забитими книгами та різноманітними колбами та засідала вдома, практично його й не покидаючи.

- Доброго ранку, пора прокидатись! - Маргарет прочиняла вікна, впускаючи сонце.

- Хіба ж зараз не ніч...? - протираючи очі здивувалась місіс Прімроуз.

- Мамо, вже шоста ранку, ти сама учора попросила мене розбудити тебе! Ти заснула, працюючи за столом!

- А, дійсно... Добре, якщо вже й просила то гайда, я зроблю нам чогось смачного на сніданок! - раптом ожила жінка. - Бери з собою Даая і забігай на кухню, допоможеш мені.

- Вже біжу!