Кава по-дорослому

Частина 13

Підійшовши до Катиного будинку, побачили, як із сусіднього під'їзду виходить Антон з батьками. На них  чекала машина. Антон затримав свій погляд на Каті, швидко сів у машину, і вона, здійнявши хмарку пилюки, виїхала з подвір я. А наступного дня Катя дізналася, що батьки повезли Антона за кордон лікуватися.
Побажавши Денові доброї ночі, Катя зникла за дверима під'їзду, а Ден ще якийсь час стояв, видивляючись, у якому вікні блисне світло і з'явиться тінь дівчини, котра стала такою рідною і близькою йому.
Усміхнена й щаслива, Катя забігла у квартиру. Мама сиділа на дивані.
— Катю, сядь біля мене, — якось приглущено попросила.
«Може, хвора?» - майнула думка.
— Я люблю тебе, доню. Знай, що я завжди з тобою, завжди підтримаю. Хай хоч що трапиться в житті... Я хочу, щоб ти була щасливою, і все зроблю для цього, — в її очах бриніли сльози.
— Мам, ти чого? — вже справді злякалася Катя.
— Нічого, просто знай це, — обійняла її так, ніби давно не бачила, а тепер знайшла. А може, так воно й було? —  Добраніч. Я ще посиджу.
Коли мама пішла нарешті у спальню, Катя пробралася у вітальню і знайшла ту книжку, яку вона читала. «Доросла дитина — подруга чи партнер? Як говорити з підлітками». Погортала. Із книжки випав папірець. Обережно розгорнула його. Маминим почерком було виписано:
«Як спілкуватися з дорослою дитиною: 1) слухати; 2) говорити про свої почуття до неї, думки і погляд щодо всього; 3) розповідати про власний досвід».
Ого! Мама виписує, як спілкуватися з підлітками! Шукає підхід? Може, тому такі разючі зміни? Це було незвично, але дуже приємно. Засинаючи, Катя пригадала дитинство. Тоді їй було добре. Сон був також як у дитинстві — солодкий і глибокий. Напевно, тому що напередодні її шістнадцятиліття.
Катя не хотіла гучного дня народження. Хай би були всі, кого любить. За останній рік вона багато пережила, багато помилок наробила, за які ще й досі соромно. Але й навчилася чогось, а найголовніше —зустріла Дена.
Вранці мама привітала Катю і пішла на роботу. Зайшовши на кухню, Катя побачила на столі якийсь конверт з написом маминим почерком: «Сюрприз». Це було запрошення на майстер-клас під куполом цирку, який приїхав до них у місто. Вона в дитинстві займалася гімнастикою, і однією з її мрій було політати під куполом цирку. Радості Каті не було меж.
Настрою додав телефонний дзвінок. Це був Ден.
— Катю, я не зустрічав ще кращої дівчини від тебе. 3 днем народження! — випалив він.— Ти зайнята сьогодні?
— Дякую за вітання! — голос Дена у слухавці був такий приємний, що Катя мимоволі зашарілася. Добре, що він цього не бачив.— 3 мамою іду гуляти, а потім з подругами.
— А потім?
— А потім — нічого... — відповіла грайливо.
— Зрозумів. Веселого святкування!
Катя подякувала і вимкнула телефон. Від щастя закрутилася на місці, мов дзиґа.
У призначений у запрошенні час Катя прийшла до циркового шатра. Мама вже була на місці.
— Здійснити чиюсь мрію — це найкращий подарунок. А ще й для дочки, яку дуже любиш, — обійняла її мама. — Вітаю тебе з дорослістю, твоїм шістнадцятиліттям. А ще я приготувала тобі маленьку книжечку. Маєш написати її сама, бо господиня її — ти. Книжка називається «Моє життя». Тут чисті сторінки. Сюди треба записувати все, чим ти живеш, і як хочеш жити, бо тепер своїм життям керуєш тільки ти. А я завжди поруч, якщо буде потрібно, завжди допоможу. І не набридатиму своїми повчаннями.
Катя раптом відчула справжній смак дорослості, приємний смак, який бадьорив тіло і думки. Як добре, що вони порозумілися з мамою, бо вона в неї справді дуже хороша.
— Дякую, мам, це чудовий подарунок. Я вже розумію, що моє життя в моїх руках. А ще знаю, що без твоєї допомоги мені не обійтися. Ти в мене найкраща!
— Люблю тебе, живи i здійснюй свої мрії. I навіть якщо спіткнешся, не зупиняйся. Не помиляється тільки той, хто не рухається вперед. Сприймай це як досвід.
— Мам, а ще я обіцяю викинути весь мотлох, і не тільки з наплічника, — Катя голосно засміялася і міцно обняла маму.
Вони ще довго гуляли містом, як дві подруги. Говорили про все — від сьогодні закритих тем у них не було. Біля під'їзду зустріли тата. Він зайшов на кілька хвилин, сказав, щоб привітати. У Каті було таке відчуття, ніби він галочку поставив у своєму блокноті. Однак настрою їй це не зіпсувало.
Катя пішла у свою кімнату i одягла навушники. Знайшла улюблену мелодію і полинула думками до Дена. Раптом на порозі з'явилася мама.
— Там хтось дзвонить у двері. Чекаєш когось? — і побігла відчиняти. — Катю, тебе!
Мамин загадковий голос заінтригував Катю. Вона підійшла до дверей і засяяла: коридор був прикрашений кольоровими кульками — від дверей їхньої квартири і аж до виходу, а на кожній кульці напис «Вітаю!» Катя збігла сходами і потрапила під дощ... із конфетті. На неї з обіймами накинулися Варка та Анжела. Варка була веселою, бо позаду лишилися її проблеми, і мама почала до неї по-іншому ставитися. Та й Анжела вже трохи відійшла, посвіжіла. Про свою проблему таки розповіла мамі, і вона знайшла хорошого лікаря, який допоміг. Не було тільки Марти, вона навіть не зателефонувала. Дівчата чули, що до неї приїхала мама і хоче забрати її за кордон. «Нехай їй щастить. Може, ще колись побачимося».
Катя швиденько зібралася, і вони втрьох поїхали в розважальний центр. Ох і навеселилися вони там! Додому поверталися уже ввечері. Біля будинку побачила Дена.
— Зачекайте, — кинула подругам і побігла до нього.
—Вітаю, Катю, — він простягнув їй диск з її фото. —  Це твої улюблені мелодії, Можеш зараз ще зі мною погуляти? Маю щось тобі розказати.
— Так, тільки дівчатам скажу, що йду з тобою, і мамі повідомлю. Але недовго.
— Мама не дозволяє?
— Ні, я сама так вирішила.
Ден повів її вже знайомою стежкою на вокзал, туди, де вони познайомилися. Там, де він завжди грав свої дивовижні мелодії стояли троє хлопців. Серед них був закоханий у Катю однокласник Сашко.
— Ось, познайомтеся, це Катя. Вона чудово співає. Думаю, ми можемо спробувати її в ролі солістки.
— Солістки? — не вірила своїм вухам Катя.
— Ці хлопці також музиканти. Грають на різних інструментах. Знайомся, Сашко — клавішник, Степан — ударні, Павло — бас-гітара, ну — і я. У нас усе вийде, ми вже пробували. Ще б солістку — і гурт готовий.
Катя не могла отямитися від почутого.
— Привіт усім! А із Сашком ми знайомі — в одному класі навчаємося. Круто! Я навіть мріяти про таке не могла. Буває, співаю часом удома, коли залишаюся сама, караоке страшенно люблю, але солісткою, у справжньому гурт... Це мегаподарунок! — Катя не тямила себе від радощів. Може, це і є її дорога? Hіхто не знає, але це їй подобається, і варто спробувати йти цим шляхом. А час покаже.
— Ти погоджуєшся? Тоді готуємося. Попереду фестиваль, і ми маємо там виступити. Так, хлопці?
— Тільки треба буде багато репетирувати. Зможеш? — запитливо глянув на Катю Степан.
— Звичайно, буду знаходити час.
— Супер! Тільки назвати наш гурт треба.
— А яка музика в нас буде?
— Різна. Поєднання різних стилів. Ніби мотлох накидан
— Мотлох? — усміхнулася Катя. — Чудове поєднання. Тоді може бути JUNK!
— JUNK? A що? Звучить! Хай буде! Приймається!
З того часу почався новий період життя Каті. Дорослого життя. Бо воно справді чудове, коли тобі шістнадцять! А світ такий — який є. Хай не ідеальний, але все одно прекрасний. І кожен має право на власну думку, бо й дорослі не все знають і не все роблять правильно. Головне — навчитися робити висновки з уроків життя, бо вони безцінні, і намагатися не нашкодити іншим.