Кава по-дорослому

Частина 4

Чекати довго довелося. Вдома вже знали про її подвиг. Мама, щоб не загострювати ситуацію, мовчала, бо тато знову був напідпитку. І, звичайно, без лекції не обійшлося.
— То, кажеш, курити тебе тягне? — почав, тільки-но прочинивши двері в ї кімнату.
«О, це надовго. Коли він у такому стані, то точно надовго», — подумала Катя, увімкнувши внутришній захист. Такий собі фільтр від слів, які вона не хотіла чути. Це був единий вихід. Дивишся на того, хто тобі читає нотації, киваєш, показуєш, як тобі шкода, але всі слова пропускаєш повз вуха. Та ні, вони навіть не залітають туди. Відразу розчиняються десь у повітрі або відбиваються від захисного невидимого шару й летять у невідомість.
Що лекція закінчилася, Катя зрозуміла по тому, як тато довго махав пальцем перед її носом, а тоді, похитуючись, попрямував до дверей.
— Нарешті, — видихнула і потягнулася до наплічника, щоб узяти дозу глюкози — шоколадний батончик. Знайшовши його, вивільнила з обгортки, вкинула в рот, а обгорткузнову в наплічник, до компанії. I всміхнулася: «Я таки цієї звички ніколи не позбудуся».
Екран мобільного засвітився — повідомлення. Про те, що воно прийшло, тай про дзвінок також Катя могла здогадуватися тільки по екрану, якщо він світився. Звук у телефоні був завжди стишений. Вона страшенно не любила цього дзеленькання, хоч би якою була мелодія дзвінка. Коли вона про щось важливе для себе думала, звук вибивав із колії.
«Привіт, мала! Завтра о 16-й біля школи. Погуляємо». «Привіт. Ок. До завтра».
Думки знову понесли в солодкі мрії про НЬОГО. Наступного дня все було як завжди, лише з однією відмінністю — мама приходила до школи і вчителі, як ті коршуни, поодинці й усі разом виливали на нei весь бруд про її дочку. Каті хотілося провалитися крізь землю, але чомусь це їй ніяк не вдавалося. Мама, міняючись на обличчі, вислухала все. Про щось поговорила з класною і пішла додому, кинувши через плече: «Вдома поспілкуємося». Катя зрозуміла додому відразу йти не бажано. Рука намацала в кишені куртки маленький —  листочок. «Усе в наших руках!» — листівка від Дена, Так, саме це їй зараз необхідне. Поговорити з Деном, а потім помовчати, слухаючи його дивну музику.
Ноги самі повели на вокзал. Але Дена там не було. А їй так потрібна була його підтримка! Ну що ж, залишається і тусовка. Тобто «банда», як називав її Сем. Треба тільки почекати до вечора. А ще зустріч з Антоном. Отже, не все так погано, як здавалося.
Цього разу Антон таки прийшов. Зустрілися і побрели парком, що був через квартал від іхнього будинку. 
— Мала, скучив за тобою. І як моя дівчинка сьогоднi? — стискаючи руку, заглянув в очі.
— Ой, не питай. Сьогодні мама до школи приходила через оту сигарету. Не знаю, як додому повертатися. — Підеш до мене. Не переживай.
— До тебе? — здивовано і водночас насторожено перепитала. «Якось дуже стрімко розвиваються наш стосунки. До нього додому та ще й ночувати.. А може, так має бути? Якщо хвилюсться за неї, значить — любить», — Катю розривали сумніви.
— Так, у мене нікого сьогодні нема. Тато на якихось зборах, а після — в баню з друзями. А мама в подруг, як завжди. То йдемо? На каву, по-дорослому...
— Ні, ти що, я не можу, — серце забилося від хвилювання так, що, здавалося, вистрибне з грудей.
— Просто посидим... Знаєш, яку я каву заварюю? — м'яко переконував Антон.
— Давай не сьогодні. Мені ще до своїх треба. А кава? Вона ж така гiркуща, — знайшлася Катя, бо від думки, що зараз може залишитися наодинці з ним, ноги підкошувалися.
— От смішна, вона така і має бути, хіба не знаєш? Мала ще... Ну добре. Тоді іншим разом, — неохоче погодився хлопець, — часу й справді мало, якщо тобі дуже треба іти до своїх.
— Так, ми домовилися. Мушу бути.
— Ок, мала. Як скажеш.
Герой чмокнув Катю в щоку і, кинувши «до зв'язку», пішов собі.
Катя набрала Марту. Самій якось іти не хотілося.
— Привіт!
— Я вже на місці. Швидше прийшла. Підтягуйся, — почула у відповідь.
Як і домовлялися, о сімнадцятій усі зібралися. Сем був заклопотаним. «Нарешті здійсню задумане. Головне, щоб ці дівки не запротестували, а найбільше — Кет». Він не знав, чого можна чекати від неї, але трохи побоювався, щоб не вперлася. «Та нічого, справлюся з нею, ще не такі горішки кололи», — заспокоював сам себе.
Задум був простий. Він давно вже спостерігав за будинком на сусідній вулиці. Там жили переважно пенciонери. Що з них візьмеш? Але Сем так не думав. Він знав, де шукати і як. Вичислив старого, до якого приїжджала дочка з-за кордону: випадково почув їхню розмову на вулиці, коли ті звідкись поверталися. Дочка говорила щось про роботу, про те, що побуде ще тиждень і знову полетить до Лондона, гроші буде пересилати регулярно. А дідусь щоб їх збирав, десь надійно ховав, а коли вона повернеться через півроку, куплять нові меблі. Сем ішов за ними до самого під'їзду. Надворі було вже темно, і він легко вичислив, у якій квартирі живе дід: у тій, де загорілося світло. А тепер якось треба було проникнути у квартиру. А зробить він це завдяки своїм подружкам. Ігроші знайде. Ось і весь план. А зараз його треба гарно подати, щоб ніхто не протестував.
Вирішив почати здалеку:
— Ну що, банда? Сьогодні в мене важливий день. Не можу поки що сказати який, просто повірте. Хочу бути в цей день з вами, — дістаючи пляшку коньяку, виголосив він.
Варка перша потягнулася за пластмасовим стаканчиком з міцним напоєм. Якщо Сем пропонує, відмовити вона не може. Марта також узяла, закохано глянувши на Сема. Катя мовчки дивилася на це все. Щось їй підказувало, що це початок чогось дуже поганого, може навіть небезпечного. Але як це відчуття пояснити дівчатам? Мовчки перебирала в голові всілякі варіанти.
— Мотлох, ти що, спиш? — кинув Сем і першим випив. Катя взяла стакан, бо виходу не було. Та й, зрештою, вона вже доросла і зі своїми друзями, то чого ж опиратися? Вогнем обпекло незвикле до таких напоїв горло, все тіло огорнула гаряча хвиля, свідомість почала затьмарюватися.
Коли всі випили за загадкове свято, Сем розповів, що недавно дізнався, що в нього є ще один дід. Він прикрий і скупий, не хоче знати свого внука, тобто Сема, і всі гроші, які мали бути його за заповітом, залишає собі. Тому Сем просить у них допомоги.
Марта після цієї розповіді обняла Сема, демонструючи, як їй прикро, що так несправедливо вчинили з її коханим. У Варки виступили сльози. А Сем продовжував:
— Я дізнався, що дід сьогодні поїхав на дачу, тому квартира вільна. Нам треба тільки зайти і забрати те, що належить мені, ключ я маю. Допоможете? — запитав нервово, перебираючи маленькі чотки, які постійно носив із собою. — Чомусь завжди дорослі виршують за нас, як нам жити, самі ж не знаючи толком, як треба. I взагалі, що вони знають про наше, ги-ги-ги, молоде життя?
— А це точно твій дід? — запитала Катя.
— Тобі, може, родинне дерево показати? — оскалився до неї Сем.
Катя промовчала. Іти проти Сема означало залишити компанію. А що потім? Що потім робити?
Далі все було як уві сні. Від випитого коньяку Каті стало дуже погано. Варка відвела її вбік, і та почала блювати. Сем нервово гукнув Варку, і вона побігла до будинку. Катя, ще трохи постоявши під деревом, ледве дійшла до лавки в сусідньому дворі, сіла й одразу ніби провалилася у прірву.
Прийшла до тями від того, що Варка термосила її за плече.
— Йдемо, чуєш? Швидше! Сем каже, що не можна лишатися. Ми все зробили. Я стояла на шухері, — Варка говорила так швидко, що важко було її зрозуміти. — Ти навіть не уявляєш, як це круто. Сем з Мартою впоралися...
— Все, розбігаємося!  — голосно верескнув Сем.
Його трясло як у лихоманці, а погляд, як і в дівчат, був якийсь затуманений. Усі швидко покинули подвір'я будинку.
Ледве перебираючи ногами, Катя йшла за ними. Вона не вірила своїм вухам. Це все виглядало як крадіжка.
— Ми круті! Ми справді сила, — нарешті прийшов до тями Сем. — Запрошую всіх завтра на паті, відмітити нашу справу. У друга вільна хата. На каву зайдемо... — хитро підморгнув. — Хто зі мною?
Марта кивнула.
— І я з вами, — тремтячим голосом сказала Варка.
— А ти, Мотлох? прострілив поглядом Сем. 
— Напевно... — пробурмотіла Катя, нарешті усвідомивши, що щойно її друзі проникли в чужу квартиру, і вона також до цього причетна. Причетна, бо знала,  куди вони йдуть, і лише випадок врятував її від цього дикого вчинку.
— Кет, ти що? — Марта взялася переконувати. — Це ж наше свято! Давай, предкам скажеш, що в мене збираємося.
Катю мучили сумніви. Хотілося з усіма, бо це ж уперше на чужій квартирі, але та крадіжка.. «Маю час подумати до завтра», — заспокоїлася і кинула: «Ок!»
На тому й розійшлися.
Біля свого будинку Катя побачила знайому постать. Антон. Якимось незвичним поглядом зустрів її, ніби знав, звідки вона поверталася. Мовчки взяв за руку.
— Пішли погуляємо.
—  Але недовго. Уже пізно, і мені мама телефонувала. Треба додому.
— Мала, ми швидко... — прозвучало якось незрозуміло, але голова в Каті ще йшла обертом. Алкоголь та адреналін зробили своє. Серце вискакувало з грудей і не покидало відчуття важкості. Треба було вгамувати емоції. Раптом Антон шарпнув її за руку і повів у сусідній під'їзд. Почав жадібно цілувати в губи.
Катя сіла на східці. Тепер би відпочити. Отак просто посидіти поруч, в обіймах. Антон сів біля неї. Цілував її волосся. Від нього війнуло перегаром. Від уcіх хлопців її оточення частенько так віє... Тільки від Дена — ніколи. Катя відчувала якусь дивну порожнечу, і їй хотілося як найшвидше заповнити її.
— Ти мене любиш?! — почула біля вуха. Антонове дихання було частим і надривистим.
— Так, ти ж знаєш...
— Любити — це означає зробити все для того, кого любиш. Правда?
— Так... — тіло Каті огорнула приємна млість. Раптом вона уявила картинку, як вони удвох лежать у ліжку й обіймаються.
— Любиш? А докажеш? — схилився, мов коршун, облизав її губи. Руки його опустилися на талію, тоді нижче... І за мить Катине тіло наче струмом пронизало. А тоді відчула Його важке сопіння й голе тіло на своєму. Гаряче сперте дихания, Його язик у роті та біль унизу від його рухів... Опиратися не було сили. Але все закінчилося раніше, ніж вона усвідомила, що відбувасться.
Їй хотілося блювати, бо не так собі уявляла свій перший раз... Але ж, зрештою, нічого не вийшло, Чи то алкоголь, чи місце під сходами в під'їзді завадили.
Mовчки відсунувся від неї. Одягнувся.
— Давай не тут. Я скажу де, мала, добре? Ходімо, проведу тебе. Пізно.
Катя мовчала. На душі було паскудно, але відчуття власної нікчемності, яке просто вбивало в цю хвилину, стирало всі емоції. «Ну то й що?  — подумала. — Я ж Мотлох.» — і сама незчулася, як гарячі, аж колючі сльози наповнили очі й потекли по щоках. Біля будинку попрощалися. Антон, чмокнувши її в губи і кинувши через плече «Ти класна!», зник у темному провулку.
— Xіба любов треба доказувати? — у розпачі спитала ніби сама в себе і потягнулася рукою у внутрішню кишеню наплічника, де вона вже два дні носила пачку цигарок, яку забрала в Антона, щоб не курив. Затягнулася. Їдкий дим гадюкою заповз у її горло. Занудило, сперло дихання, з очей потекли сльози. Кажуть, це заспокоює. Але заспокоєння не було. Тільки гидко... Викинула недопалок. Однак відчуття гіркоти, як після кави без цукру, не покидало. Нi, це не від сигарети. Гіркота була всередині.
Коли прийшла додому, мама на кухні плакала. Запитати чому? Напевно, знову батько, сварка, брехня... Hі, нехай самі розбираються. Їй своїх проблем вистачає, Від розбитості в тілі й душі, від маминих сліз хотілося пірнути в забуття. Але як? Заснути б. Проте не вдавалося.
— Катю, ти спиш? — спитала мама, прочинивши двері. Вона здавалася маленькою темною фігуркою на фоні світла, що її ніби обіймало. Присіла на ліжко. — Не спиш, знаю. Щойно крутилася. А ти завжди довго засинаєш. Послухай, ми давно вже практично не спілкуємося з тобою. Я у своїх проблемах... ти віддалилася... Я зовсім не знаю, про що ти думаєш, мрієш, чим живеш..
У Каті по щоці потекла сльоза.
— А сьогодні до нас дільничний приходив. Питав, де ти була сьогодні після обіду. Я сказала, що в подруги. Щось сталося, доню? Він говорив про якусь банду, що по квартирах лазить.
— Я була в Марти, — терпнучи під покривалом, відповіла Катя.
— Напевно, наплутав щось або просто має завдання опитати всіх підлітків у нашому районі. Хай би знайшли тих покидьків. Таке твориться! Я йому сказала, що ти в мене розумниця. Я дуже люблю тебе, доню.
— Угу... — намагаючись не видати свого стану, прогуділа Катя і ще більше втиснулася в ліжко. Може, розкажеш мені, як і що в тебе? Як з подружкою? Про свої мрії...
— Добре. Але зараз дуже спати хочу, — знайшлася Катя.
— Тоді, може, завтра чи коли захочеш. Я дуже хочу, щоб ми були ближчими, частіше спілкувалися. I ще одне. Я подала на розлучення. Не можу так більше жити, бо це не нормально. Не хочу вдавати, що все добре... Просто... щоб ти знала...