Кава по-дорослому

Частина 10

Каті дуже хотілося спокою. Та ні, канікул. Щоб ні про що не думати. Щоб не йти в ту ненависну школу, де не було з ким, крім Марти й Варки, словом перекинутися.
Вони втрьох — опозиція до любимчиків — уже давно з цим змирилися і навчилися не зважати на всілякі підколки та капості з боку «еліти». Може, воно й у житті так, думала Катя, але вірила, що завжди перемагають справедливість і добро. Щоправда, після істори з Анжелою їхнє становище в класі дещо змінилося. Напевно, вона вмовила своїх не діставати цю трійцю дівчат. Та й взагалі частіше підходила до Каті, запрошувала до своєї тусовки.
А от з Мартою щось відбувалося. Крім того, що часто пропускала школу, почала якось відсторонюватися, замикатися в собі, гратися в якісь мовчанки. Катя пробувала поговорити з нею, але наштовхнулася на дивні відмовки: «Все добре, чого ти?» I Катя перестала турбувати її. А стосунки з Варкою залишилися такими самими. От тільки Сем.. Варка ж обожнювала його, і тепер була то наче не в собі, то наривалася на якісь конфлікти з однокласниками, ніби навмисно лізла всюди, куди її не просять. Якийсь чорний гумор у неї проривався. Але Катя списувала це на стрес і сподівалася, що все минеться.
Якогось дня під вечір дівчата все-таки вибралися погуляти разом. Пішли на морозиво, походили алеями парку. Чи цікаво їм було тепер утрьох? Навряд чи. Але це ж стільки років дружили! Тому розмовляти було про що. Незчулися, як почало сутеніти.
Додому Катя поверталася з Варкою. Марта пішла ночувати до бабусі, що жила неподалік від місця фотозйомки. Варці ж було по дорозі з Катею. Можна було попросити, щоб хлопціз класу провели, але навіщо, що може трапитися?
Варка розповідала про себе. Катя небагато знала про її життя, тільки те, що батьки алкоголіки. Завжди була мовчазною й стриманою, а цього вечора її ніби прорвало.
— Ненавиджу їх, якби ти знала, як я їх ненавиджу! Щодня горілка. А тоді до мене чіпляються, жити вчать... Ха! Вони жити вчать, чуєш? Та коли б уже понапивалися, назавжди...
Стільки болю, гіркоти, образи в голосі Варки Катя ще ніколи не чула. Від несподіванки вона навіть не знала, що сказати. Хотілося просто обійняти подругу і не відпускати.
— А вчора у своїх собутильників грошей просили. Грошей на горілку! Ті ж запитали, чим будуть віддавати, і мої сказали, що мною! Мною! — тінь презирства і злості затулила Варчине лице. — Чуєш, за кілька гривень на пляку ладні мене продати! Мене продати! — Варка розсміялася. Голосно, як божевільна. У Каті аж мурашки пробігли під шкірою. — У сексуальне рабство мене б продали. Прикинь? — продовжувала Варка, захлинаючись сміхом.
Навколо було темно і якось моторошно, але Варка, поглинута своїми емоціями, цього не відчувала. Страх заповзав Каті за комір.
— Давай швидше, якось мені тут страшнувато, ніч, і ми самі...
— Ха, та що з нами станеться, що зі мною ще може статися гіршого, ніж коли рідний батько готовий продати за пляшку, підкласти під будь-кого. Слухай, а може, бізнес такий почати?
— Тихо, Варко, не кричи так. Там хтось іде назустріч.
— Та нехай собі йде. Що мені до того. Я також людина і маю право... — Катя змушена була затулити їй рот рукою, бо до них справді наближалися кілька чоловічих постатей.
— Тихо ти! — прошипіла на вухо. — Здуріла чи що?
Але було вже пізно. Хлопці підходили до них, і було зрозуміло, що обминати їх вони не збираються.
— Привіт, красуні, — вишкірився довготелесий. Каті здалося, що вона вже колись його бачила. Думки стрибали одна поперед одної. О, здається, саме з цими хлопцями Сем говорив тоді біля підвалу.
— Привіт! — вигукнула Варка.
— Складете нам компанію на вечір? — торкнувся плеча Каті інший, малий і миршавий. Від нього гостро тхнуло переrapом і дешевим одеколоном.
— Ми спішимо додому, — Катя намагалася говорити твердо і спокійно.
— Спішите, кажеш? — довготелесий рвонув до неї, викрутив руку, приклавши лезо ножа до горла, і дихнув пеperaром. — Затримаєтеся трошки, додому ще встигнете.
Катя спробувала вирвати руку, але нападник так стиснув її, що, здавалося, кістку розчавить. Варку вже стискав в обіймах інший.
— Твоя подружка ненадовго відійде з моїм другом, а ти мовчатимеш тут, зрозуміла? А потім підемо ми...
У Каті похололо всередині.
Про що йшлося, вона відразу здогадалася, але поки що це не вкладалося їй у голові. «Як вони можуть? Що робити? — лезо ножа стримувало від різких рухів і холодило серце. — Це ж вони так і вбити можуть», — Катю наче паралізувало.
Постаті Варки і чоловіка зникли за деревами. Варка не кричала, не пручалася. Напевно, там також був ніж. Катя прийшла до тями, побачивши постать жінки, яка наближалася до них. Вона йшла із собакою. Мабуть, вигулювала його.
— Мамо! —відчайдушно покликала Катя, ризикуючи життям.
Молодик не наважився при жінці, шо наближалася, робити якісь дії, навпаки, сховав ніж і тільки стискав Катину руку. Жінка, почувши благальний голос дівчини, пришвидшила ходу, Вона все зрозуміла.
— О, як добре, що ти вийшла по мене, доню, бо вже зовсім несила йти, дуже втомилася,-сказала спокійно. — Йдемо додому? А це хто? - кивнула на молодика, який зовсім розгубився.
— Знайомий. Зустріла випадково, — пересохлими від страху губами відповіла Катя і, вчепившись за руку жінки, попрямувала з нею з парку. Дійшовши до дороги, де яскраво світили ліхтарі і їздили машини, Катя отямилася.
— Там подруга, ї повели кудись. Т реба допомогти... — її трясло від страху, вже не за себе, за Варку. На шиї ще відчувала холодне лезо ножа.
— Так, дочко, зараз. Я наберу поліцію, кивнула жінка. I тут з темної алеї парку вийшла хитаючись знайома фгура.
— Варка! - Катя, не тямлячи себе від радості, помчала назустріч. — Що з тобою? Ти жива? Як же я злякалася. Варко, я... мені ножа приставили, і якби не ця жінка, не знаю, що було б. Ми вже в поліцію набирали, — стискаючи в обіймах подругу, тараторила вона.
— Дівчино, як ви? Що я маю сказати поліції? Вас не поранили, нічого поганого не зробили? Варка мовчала. Hіби загублена у просторі й часі , вона просто стояла і дивилася на них порожнім поглядом.
— Не мовчи, Варочко. Що він з тобою зробив? Ну кажи! — у Каті сльози лилися по щоках, а Варка мовчала.
— То я викликаю поліцію, нехай розберуться, поки ті покидьки далеко не відійшли, — взялася знову за телефон жінка, але Варка зупинила її.