Фінал не можливо вгадати

Частина 1

— Чуя, ти впевнений в тому що план спрацює? Мені не хочеться піддаватися ризику, — Рюноске дивився на Накахару трохи стривожено, у темних очах засіла недовіра до свого товариша.
Рюноске Акутагава не був другом Чуї. Просто це була єдина людина, яка не так дратувала Накахару. Після переломного дня, Чуя приєднався до групи бандитів у його місті. У нього були проблеми з агресією, і виливати її в різні злочини хлопцю подобалося.Він ні з ким у банді так і не потоваришував, тому що не бачив у цьому потреби.
— Ще раз повторюю, я всі ці шість років жив заради цього дня. І якщо ти злякався, то відступи зараз же, мені допомога боягуза не потрібна!
— Я всього лиш запитав чи ти впевнений? Я чомусь сумніваюся, що Морі Огай проводитиме такий захід без охорони.
Морі Огай — відомий лікар Йокогами, який володіє кількома клініками у місті. І вже завтра, буде відкриття нової, здається третьої, клініки.
— Саме тому, охорону береш на себе ти і твоя сестричка.
— Ти і Гін хочеш сюди вплутати?
— Вона сама запропонувала допомогу.
— Окей, а що робитимеш ти?
Чуя єхидно усміхнувся кутиком рота.
— Я беру на себе найвідповідальнішу місію — викраду його синочка.
— По-перше, для чого? По-друге, звідки ти знаєш як він виглядає?
— По-перше, для помсти. Огай вбив мою найдорожчу людину, то ж я вб'ю його синочка. А по-друге, я не знаю як він виглядає, розберемося по ходу ситуації.
— Тобто ти надієшся лише на удачу?
— Тобі яке діло? Твоя місія це позбутися охорони, решта тебе не має хвилювати.
— Ну добре, як скажеш. А ти сам впораєшся?
— Я буду не сам, мені допоможуть ще пару людей із банди.
 
Чуя дуже хвилювався. Вже завтра він здійснить свою місію. Помститься за свою маму, яка так не справедливо загинула.
Думки не залишати голову Накахари. Була вже північ, а хлопець так і не зміг заснути. Тоді він зробив те, що й завжди. Сів на свій мотоцикл і поїхав у невідомому напрямку. Це завжди допомагало позбутися лишніх нав'язливих думок. А ще хлопець так робив, тому що це допомагало хоть трохи забути про реальність. Про те, що він живе на смітнику, у якомусь старому фургоні, про те, що рідних в нього немає, і про той жахливий день.
Він їхав нічним містом на шаленій швидкості не думаючи про наслідки. Йому було просто байдуже. Чуя не відчував ні страху, ні жалю, взагалі нічого. І він думав, що вже ніколи не зможе що-небудь відчути. Накахарі здавалося, що він вже всю Йокогаму об'їздив, але спати так і не хотілося. Хлопець думав про завтрашній день. На якусь мить йому здалося, що він почав сумніватися в тому, що хоче мститися. Але хлопець миттю прогнав ці думки, не даючи їм шансу розвиватися. Хлопець пішов на дах багатоповерхівки, в якій колись жили вони з мамою. З того самого жахливого дня, Чуя часто сюди приходив, йому подобався вид, який відкривався на цьому даху.
Як і завжди, долаючи один поверх за іншим, хлопець дістався завітної цілі. Була середина липня, тому повітря досить тепле, а нічне небо вкрите зорями. Зорі, як же він любив їх. Його мама частенько розповідала йому про різні сузір'я.
На даху, на перший погляд, все як завжди, нічого особливого. От тільки, дещо, точніше дехто, відразу привернув увагу Накахари.
На самісінькому краєчку стояла людина. Судячи по обрисам це був хлопець, досить високий, порівняно з Чуєю.
— Стрибай, якщо вже зібрався, і не псуй мені чудовий вид нічного міста.
  Незнайомець повернувся до Чуї обличчям, і той зміг детальніше роздивитися самогубця. Карі очі, каштанове волосся, тонкі губи, а ще шию та руки покривало щось біле, схоже на бинти. Погляд у нього був доволі веселий, як для того, хто збирався покінчити з життям.
— Хм... А ти вмієш підтримувати людей, я бачу, — незнайомець подивився на Чую своїми темними очима, але в його погляді важко було розпізнати якісь емоції.
— Не твоє діло, стрибай вже і не дратуй, — Накахарі явно вся ця ситуація не подобалася. А от незнайомця вона навпаки, забавляла. Він зробив кілька кроків у сторону Накахари і зупинився за два кроки від нього.
— Батьки тебе зовсім не навчили манер? Невже твоя мама не розповідала тобі про елементарну ввічливість?
Ці слова остаточно вивели Чую із себе і він не роздумуючи кинувся на співрозмовника. Той явно не очікував такої реакції. Чуя з усієї сили вдарив йому в живіт, затим взяв його волосся на потилиці і вдарив коліном обличчя.
— Я зараз сам тебе звідси скину!
Чуя замахнувся для нового удару, але противник цього разу був вже готовий, тому перший наніс удар прямо в обличчя.
— Ти чого такий запальний? Охолонь, гном.
— За гнома зараз без зубів лишися! — Прошипів Накахара, але, на диво, ніяких дій не зробив, — день і так був поганий, а тут ще ти зі своїм самогубством.
— Це мало б бути ідеальне самогубство, а тут ти з'явився, хто тебе взагалі просив мені заважати?
— Вибач, але я не володію даром передбачення і не міг знати, що тут один клоун стрибнути звідси вирішив.Не міг знайти іншого місця?
— А ти не міг піти на якийсь інший дах, багатоповерхівок в Йокогамі багато, — незнайомий дивак говорив спокійно, без зайвих емоцій. І це ще більше дратувало Чую.
— Не твоє діло, для чого я сюди прийшов. Можеш стрибати, я все одно вже йду, настрій і так зіпсовано.
Чуя вже розвернувся, і попрямував назад, подалі від цього хворого покидька. Але не пройшов він і половини шляху, як помітив, що ця довгонога шпала йде слідом за ним.
— Ей, ти переслідувати мене будеш тепер за те, що не дав спокійно померти?
— Я просто йду додому, агресивні гноми мене не цікавлять.
— А як же самогубство? — Здивувався Чуя, пропустивши повз вуха слова про агресивного гнома.
— Я передумав.
— З чого б це? — Накахара вже забув про бійку і про те, як незнайомець його дратує.
— Спочатку хотілося, це був би ідеальний подарунок для тата на завтрашнє свято. Але потім зрозумів, що сенсу в цьому немає, якщо я все одно не побачу його рожі.
Чуя голосно розсміявся. Незнайомець подивився на нього трохи здивовано, але коментувати це хоть якось не став. Через хвилину хлопець опанував себе і заспокоївся.
— Вибач за сміх, але я так розумію стосунки з батьком в тебе прям суперові.
— Я його ненавиджу. До того ж, він не рідний мій батько. Він мій вітчим.
— Ааа, ну тоді це багато що пояснює.
Певний час хлопці йшли мовчки, до тих пір, поки не спустилися з багатоповерхівки і не вийшли на вулицю.
— До речі, — незнайомець різко зупинився, — як тебе звати?
— Що? Навіщо тобі моє ім'я? Я не мав намірів приймати тебе в список своїх друзів.
— А вони в тебе є? — Незнайомець дивився на свого співрозмовника допитливим поглядом.
— А моя відповідь має значення?
— Окей, можеш на це не відповідати, просто скажи, як тебе звати.
— Чого ти пристав до мене? Чого сам своє ім'я не говориш?
— Дазай Осаму. Ти мабуть здивований, що перед тобою стоїть така відома особистість, але...
— Я вперше чую це ім'я, так що не такий ти вже й відомий.
— Оу, мінус до моєї самооцінки, — проговорив Дазай із награною образою в голосі.— Ти повинен мене знати.
— Нічого я не повинен. І раз так, то просвіти мене, чим же ти такий відомий?
— Нууу, я не те щоб відомий...
— Ну от, так і знав, що брешеш.
— Морі Огай мій батько, точніше той самий вітчим, — швидко проговорив Дазай.
На секунду Чуя забув де знаходиться. Йому не здалося? Він щойно почув ім'я людини, яку ненавидить більш за все на світі. Як це... Як це можливо? Це жарт?
— Що...ти сказав? — Голос Чуї тремтів,  чи то від здивування, чи то від ненависті, яка в ньому прокинулася.
— Оо так все таки його ти знаєш...
Осаму не договорив, йому в обличчя миттю прилетів кулак.
— Та як ти смієш стояти тут переді мною! — Чуя був дуже злий і готовий був вбити Дазая прямо тут.
— Та що не так? — Осаму і правда був здивований і не розумів, що він такого сказав.
— Твій татусь мені все життя зіпсував! Він вбивця! Ти знаєш це?! Він вбив мою маму, позбавив мене нормального життя! А ти зараз стоїш тут переді мною, і смієш говорити його ім'я?
Між хлопцями запала тиша. Пройшло всього кілька  хвилин, але обом здалося, що пройшло не менше години. Вони дивилися один одному в очі. В очах Чуї ясно виднілася злість, а от Осаму спочатку був дуже здивований, та потім все ж таки зміг опанувати себе і напустити на себе байдужий вираз обличчя. Він підійшов до Чуї на кілька кроків і промовив тихим, але впевненим голосом:
— Хочеш, я допоможу вбити його?
Ці слова миттю змінили вираз обличчя Чуї зі злого, на спантеличений.
— Що...?