Фінал не можливо вгадати

Частина 11

Чуя прокинувся від гучного грому за вікном, яке було трохи відчинене, тому у кімнату час від часу залітали краплі дощу. Хлопець не відразу зрозумів що відбувається і де він знаходиться, але потім пригадав вчорашній вечір в деталях і обличчя його залилося червоною фарбою від сорому. Зліва від нього лежав ще сплячий Дазай. Чуя спробував тихо піднятися з ліжка, щоб не розбудити друга. Йому не дуже хотілося зараз дивитися у карі очі, які будуть над ним насміхатися, через вчорашнє прохання. Накахара сів на ліжку, звісивши ноги до підлоги і вже хотів піднятися, але раптом його схопила рука Дазая і потягла назад. Всього одна мить - і Чуя лежить на спині, а на ньому сидить задоволений Дазай і тримає його руки своїми.
- Сонце, ти кудись поспішаєш? - Із хитрістю в заспаних очах сказав Дазай. Він без прихованої цікавості розглядав Накахару, затримав свій погляд на його трохи веснянкуватому носі, за тим перевів погляд на губи.
- Осаму, що ти...
Тонкі губи Дазая торкнулися губ Чуї. Потім вони швидко опустилися до його ключиць, повільно розціловуючи кожен сантиметр ніжної шкіри і, не втримавшись, залишив на шиї укус, від чого з губ Чуї злетів не гучний стогін, який явно означав те, що Накахара не хоче, щоб Дазай зупинявся. Це звісно тільки потішило Осаму. І він плавно почав опускатися нижче, не пропускаючи жодного міліметра, жадібно цілуючи живіт, та залишаючи там після себе темно-багряні сліди, від який кожного разу Чуя починав важко дихати та задоволено стогнати. Це заводило Дазая все більше й більше. Його руки повільно досліджували рельєфний прес, а язик блукав по шиї, ключицях, грудях. Накахара вирішив повністю віддатися долі (Дазаю), тому що хоч він і не хотів собі в цьому зізнаватися, але йому подобалося... Подобалося як Дазай вміло підкорив його собі, подобалося як він його цілував, кусав. Він був готовий повністю віддати йому в розпорядження своє тіло, що в принципі вже й зробив. Тому що Дазай міг робити із ним зараз що завгодно і Чуя не посмів би противитися. Накахара відчув, як починає збуджуватися, а його член впирається у зад Дазая. Але йому не було від цього ніяково, ні. Навпаки, він чекав, поки Дазай це помітить і почне робити щось приємне.
Дазай звісно ж відразу відчув стояк Чуї, від чого він єхидно заусміхався. Одним різким рухом він перевернув партнера на живіт і руками припідняв йому таз.
Дазай нагнувся і почав цілувати спину Чуї, наче вважав своїм обов'язком залишити на всьому тілі свої поцілунки. Рука Осаму швидко ковзнула під нижню білизну Чуї і охопивши рукою збуджений член прийнявся робити плавні, не швидкі рухи. Від цього з губ Накахари злетів ще стогін, за ним інший. Його тілом наче ширився розряд току, але приносив він лише задоволення. Рука Осаму продовжувала приносити задоволення, а іншою рукою він зарився у густе руде волосся, ніжно масажуючи шкіру голови. Чуї здавалося, що весь цей потік пристрасті от-от вибухне наче той вулкан. Він не розумів, що з ним відбувається і для чого дозволив робити це із собою.
Хвиля задоволення накрила їх обох, несучи у море пристрасті та задоволення. В кімнаті стало помітно жарко. Дазай знову перевернув Чую на спину і навис над ним, не прибираючи руки із члена Накахари. Їхнє дихання злилося воєдино, Чуя також вирішив не тратити час і вже поліз рукою під білизну Дазая, але гучний дзвінок у двері змусив їх повернутися до реальності і відсторонитися один від одного. Вся пристрасть і збудження почали згасати, як тільки хлопці почали одягатися, щоб подивитися, кого до них принесло. Жоден із них і слово не сказав про те, що тільки що між ними було. Обоє були в замішанні і обоє не розуміли звідки спалахнув цей пристрасний вогонь. Проте зараз немає часу це обговорювати, адже хтось завітав до них не дуже вчасно.
Чуя відчинив двері і йому відразу ж захотілося зачинити їх назад перед носом гостя. На порозі дому стояла добре знайома висока світловолоса постать Верлена. Він зацікавлено дивився на господаря квартири, його погляд впав на укус на шиї, який залишив Дазай.
- Братику, бачу я не вчасно, - зі знущанням в голосі сказав Верлен.
- Чого приперся? - По всьому вигляду Накахари було зрозуміло, що він не в захваті від неочікуваного відвідувача.
- Взагалі-то я по ділу, можливо запросиш в дім? - Поль запитально підняв одну брову і подивився на Чую, - і перш ніж ти почнеш мене проганяти, хочу запенити тебе, що справа ця тебе зацікавить.
До братів підійшов Дазай, який з не меншим подивом ніж Чуя подивився на відвідувача.
- Ох, Дазай. Мало не забув, твій батько просив тебе прийти. Негайно.
- Для чого?
- Мені не сильно було цікаво, тому я не запитував.
- Гаразд, я зрозумів.
Дазай не хотів перечити Морі, тим більше, що він зараз не в найкращому положенні. Тому без зайвих заперечень зібрався і пішов до батька, залишивши Чую наодинці із Верленом.

Чуя сидів на дивані у своїй вітальні і дивився на брата знищуючим злим поглядом. Верлен же навпаки, сидів спокійний, у його очах важкої було прочитати якісь емоції. Певний час вони сиділи в тиші. Чуя не зводив погляд із гостя, а той навпаки озирався, дивився навкруги, але тільки не на Накахару.
- Так ти скажеш, для чого прийшов чи ні? - Нарешті не витримав Чуя.
- А я все чекаю, поки ти нарешті в мене про це запитаєш.
- Ближче до справи.
- Ах так. Ну що ж, мій любий братику, у мене є до тебе одне невеличке прохання, - Верлен дістав із кишені свого піджака невеличку коробочку і простягнув її співрозмовнику.
- Що це таке? - Чуя із недовірою взяв коробку в руки, обережно оглядаючи її.
- Що в середині тобі знати не потрібно, все що я вимагаю від тебе, так це всього лиш передати її одній особі.
- Від тебе завжди були одні неприємності, тому з чого ти взяв, що я стану тебе слухати?
- Ми хіба не одна родина?
- Не дуже переконливий факт. Навпаки, те шо ти мій брат лише дратує мене.
- Ви з Дазаєм полізли туди, куди не бажано. І ти чудово знаєш, про що я зараз говорю. Всього один дзвінок в поліцію і ви обоє потрапите до в'язниці. У нас є докази для того, щоб це зробити. Достатньо буде лише запису із камери, де ви вламуєтеся у чужий склад. - Між хлопцями запала тиша, було чути лише звуки проїжджаючих машин із вулиці та цокання годинника, - ну як? Тепер я достатньо переконливий, для того щоб ти виконав моє прохання?
- Ненавиджу тебе! - Зі злістю сказав Накахара доволі гучним тоном. На ці слова Верлен лише засміявся.
- Так я розумію, ти виконаєш моє прохання?
Чуї було важко це визнавати, але він програв, він правда тепер мусить виконувати наказ цього лицемірного виродка. Злість буквально роз'їдала його із середини. Але це скоріше була злість на самого себе, за те, що він зараз такий жалюгідний і безпомічний.
- Куди мені треба це віднести?