Фінал не можливо вгадати

Частина 10

Дазай погано пам'ятає як дістався до під'їзду їхнього будинку. Він так швидко біг, що навіть не відразу усвідомив, що стоїть на порозі їхньої квартири. На мить його охопила паніка, коли він зрозумів, що Чуї вдома немає. В його голову відразу почали лізти неприємні та навіть страшні думки, які хлопець намагався відігнати якнайдалі. Дазай раптом усвідомив, що є ще одне місце, куди Чуя міг піти. Тому не витрачаючи більше часу на роздуми швидко побіг до старого фургона. Дістався хлопець туди за 15 хвилин, але для нього вони були вічністю.
Чуя лежав на землі біля фургону, без свідомості. Дазай миттю кинувся до нього.
— Чуя! Чуя! Будь ласка, відкрий очі! Чуя! Благаю!
Рука Дазая натрапила на щось мокре, він опустив свій погляд і побачив, що із живота Чуї йде кров, там була глибока ножова рана. Саме ж обличчя хлопця було все побите. Осаму намацав слабенький пульс і тоді його серце трохи заспокоїлося, адже шанс ще є. Не довго думаючи хлопець викликав швидку допомогу і чекав на її прибуття притискаючи тіло друга до себе. По його щоками текли пекучі сльози. В той момент Дазай проклинав весь світ...

Чуя відкрив очі і побачив перед собою лише білу стелю. Не зразу зрозумівши де він опинився, хлопець почав розглядати приміщення. Коли ж він зрозумів, що це звичайна лікарня, то трохи заспокоївся. Чуя спробував піднятися, але його різко зупинив жахливий біль в низу живота, та й взагалі по всьому тілу. Голова жахливо боліла, але хлопець почав пригадувати, що з ним сталося. Від таких спогадів він лише поморщив носа.
Ще деякий час він лежав прокручуючи в голові всі можливі варіанти того, як він сюди потрапив. Але раптом почув, як відкрилися двері і до палати зайшла знайома висока постать брюнета. Дазай, коли помітив, що Чуя прийшов до тями відразу полегшено усміхнувся.
— Нарешті ти прокинувся.
— Як я тут опинився? І що це за лікарня?
— Я знайшов тебе без свідомості біля фургона. Це звичайна міська лікарня.
— Як ти взагалі зрозумів, що я там. І ти хіба не мав ночувати вдома?
— Довга історія, але якщо коротко, то Морі знає, що я рився в його кабінеті і про те, що ми влізли в той клятий склад.
— От чорт! Тепер у нас неприємності?
— А ти як думаєш? Батько вимагав негайно припинити те, що ми робимо.
— І що ми зробимо? — Змученим тоном запитав Чуя.
— Дізнаємося де знаходиться його лабораторія і навідаємося у гості.
— У тебе ніякого інстинкту самозбереження, Осаму.
— І це мені говорить той, хто тільки що прийшов до тями і ледве говорить.
  Дазай дивився на Чую стривоженим і водночас допитливим поглядом. Він не знав точно, що сталося у той вечір і йому було надзвичайно цікаво, але не знав, чи захоче його друг це згадувати. Все таки, події не з приємних. Але попри усі переживання Дазая, Накахара сам почав говорити.
— Це зробили мої знайомі, які належать до групи бандитів, в якій я був. Їм не сподобалося те, що я від них віддалився.
— Що? Та це божевілля! Вони не мають права...
— Такі правила. І так чинять із кожним, хто хоче покинути банду. Але більше вони мене не зачеплять. Я отримав своє, отже можу бути вільний. Так що на рахунок цього не варто більше хвилюватися. — Голос Чуї звучав тихо та хрипло, але Дазай почув кожне сказане ним слово.
—Чому ти взагалі туди поїхав? Чому ти не міг залишитися просто вдома? — Почав докоряти Осаму.
— Тому що! — Чуя хотів сказати це голосно, але це було щось швидше схоже на писк, — тому що ти пішов і залишив мене.
— Що? — Вираз обличчя Дазая був трохи спантеличений.
— Я не переношу бути на самоті у тій квартирі. Там стає жахливо, коли я один. Всі ті спогади про щасливе минуле починають мене відразу атакувати. Тому я і не жив там весь цей час. Але... З тобою мені було спокійніше.
— Ти...
— Не перебивай! Я потім буду ненавидіти себе за ці слова, які зараз тобі скажу, але...не покидай мене більше, — Чуя подивився на спантеличеного Дазая очима, повними благання та гірких сліз. Він ненавидів показувати перед кимось свої емоції, тим більше плакати. Але ці слова стояли клубком в горлі Чуї і не сказати їх було неможливо.
Дазай мовчки стояв і дивився в очі кольору неба, які так потребували хоч якоїсь відповіді. Але замість слів Осаму просто обійняв Чую, не сильно і лагідно, щоб не завдати пораненому болю. Вони сиділи так деякий час. Їм обом на мить здалося, що світ на цю мить зупинився. Адже вони не чули нічого, окрім биття їхніх сердець, які злилися воєдино.
— Чуя, — сказав Дазай тихим голосом, притуляючи його ще ближче до себе, — я ніколи тебе не покину, обіцяю. До самого кінця, ми разом.
Чуя нічого не відповів, а просто обійняв Дазая у відповідь так сильно, як тільки міг. Вони могли б сидіти так вічність, якби до палати не ввійшла медсестра.