Фінал не можливо вгадати

Частина 3

Як Чуя і думав, Дазай був біля тієї багатоповерхівки, де вони вчора зустрілися. Але Осаму важко дихав, наче йому не вистачало повітря. "Він що, тікав від когось?" — Подумав Чуя. Він під'їхав ближче і тоді Дазай його помітив.
— Ти не уявляєш як мені пощастило, що ти приїхав, — Осаму швидко підбіг до Накахари.
— Що таке? — Чуя почув звук поліцейської сирени, — тільки не кажи, що це за тобою!
— Зараз немає часу на пояснення, швидко забери мене звідси!
— Від тебе одні проблеми! Сідай!
Чуя їхав так швидко як тільки міг, і для того, щоб не злетіти Осаму довелося триматися за Накахару. Мотоцикліст зробив кілька кругів по місту і вже потім приїхав до свого старого фургону.
— Куди це ти мене привіз? — Дазай, не приховуючи огиди обвів місцевість поглядом.
— У свою фортецю.
Чуя пішов вперед, а Дазай швидко попрямував за ним, озираючись навкруги.
— Ти справді живеш тут? — Запитав він у Чуї, уважно, не пропускаючи жодної деталі, розглядаючи старий фургон. На землі лежав матрац, скрізь валялося сміття, це були здебільшого пачки від лапші швидкого приготування, в деяких місцях були побиті вікна, а скло так і лежало на підлозі, поміж іншого сміття.
— Вибачте, Ваша Величносте. Але у мене немає таких розкошів, до яких ви звикли.
— Ти міг би хоча б прибрати тут.
— Я з'являюсь тут здебільшого тільки для того, щоб поспати.
Дазай помітив з правого боку крісло і вирішив сісти на нього.
— Може ти краще розкажеш чому від поліції тікав?
— Та це доволі проста історія. Я просто вирішив розмалювати стіну однієї із батькових клінік. Хто ж знав, що це не законно.
— Будь-хто крім тебе, ідіот. Ти через таку тупість піддався ризику.
— Зате було весело.
Певний час хлопці мовчали. Чуя просто дивився вниз, спершись на стіну, а Дазай продовжував розглядати інтер'єр.
— До речі, — заговорив останній, — ти не назвав свого імені.
— Здалося воно тобі.
— Ми тільки що разом тікали від поліції, а ще нам разом мститися тому чорту. Не буду ж я весь час називати тебе "Ей, ти".
— Чуя, мене звати Чуя.
— Важко було сказати ці три букви ще із самого початку? Але це не важливо, взагалі-то у мене до тебе пропозиція.
— Надіюсь не руки і серця.
— А ти хочеш? Мене хлопці не цікавлять, але якщо вже таке діло то...
— Ближче до суті!
— Ах так, точно. Так ось, думаю буде краще не вбивати Морі, а просто посадити його у в'язницю.
— І як ти собі це уявляєш?
—У нього багато секретів, потрібно всього лиш дізнатися один із них, і знайти докази. Тому що я на сто відсотків впевнений в тому, що крім клінік у нього є ще незаконна діяльність. Але яка, це вже потрібно дізнатися нам самим.
— На теорії всі розумні. А от знайти якісь справжні докази не так вже й легко!
— Ти ж знаєш, що сьогодні у нього відкриття ще однієї клініки?
— Знаю, і що далі?
— Отже вдома його не буде. І ми могли б цим скористатися.
— Наприклад?
— Залізти в його кабінет, можливо, зможемо знайти щось цікаве.
— Окей, мені все подобається крім частини "ми".
— А що не так з "ми"? Ну добре, я і ти вломимося в його кабінет. Так краще?
— Ти не зрозумів? Я в цьому взагалі не приймаю участі. Та й до того ж, тобі легше буде це зробити, адже це і твій дім також.
— Нуу, — Дазай потягнувся рукою до потилиці, — це не зовсім так. Я посварився з Морі і сказав йому, що йду з дому.
— Тобі 10 років чи що? Щоб після сварки з батьками з дому йти?
— Ти не розумієш, це діло принципа. Якщо я сказав, я мушу дотриматися свого слова. Але знаєш... Жити на смітнику мене також не влаштовує.
— Не знав, що наша принцеса така розбалувана. Я придумав, — Чуя склав руки в боки і подивився на Дазая хитрим поглядом, — ти обшукуєш кабінет, а з мене нормальне житло.
— Нууу, гаразд. Вмовив, — Дазай протягнув руку Чуї, щоб скріпити їхню домовленість.
—Обійдемося без лишніх дотиків, — Накахара скептично подивився на руку співрозмовника, піднявши одну брову, — скільки зараз годин?
— Майже п'ята година вже.
— Отже, в дванадцять ночі зустрічаємося біля тієї багатоповерхівки, з якої ти мало не стрибнув.
— Мене врятувала твоя поява. Чи можна вважати це як знак, що ти мій янгол-хранитель?
— Янголи наврядчи кажуть своїм підопічним "Стрибай". Все, йди вже. А то твоя присутність мене нервує.
— А ти мене не підвезеш? — Дазай подивився на Чую "ображеним" поглядом.
— Ще чого, в тебе ноги є.
— А може...
— Ще  слово, і будеш повзти звідси з переламаними ногами!
— Все все, йду, — Осаму миттю вилетів із фургона і Чуя знову залишився наодинці зі своїми думками. Від нудьги він вирішив закурити сигарету, дістав пачку, але та виявилася порожньою.
— Чорт! — хлопець пожбурив пачку на підлогу. Він поліз у свої кармани, і знайшовши там трохи грошей вирішив поїхати за новою пачкою.
На рахунок нового житла йому і думати не потрібно було. У нього була квартира, точніше це була квартира, де колись він жив разом із мамою. Чуя час від часу навідувався туди, щоб елементарно прийняти душ чи зарядити телефон. Але жити там наодинці він не наважувався. Не тому, що боявся. Просто ця тиша нагнітала. Якщо раніше вона не хвилювала хлопця, тому що він знав, що прийде мама і розбавить тишу своїм гучним сміхом та лагідним голосом, то зараз він знав, що вона пануватиме у цих стінах завжди. Тому йому було краще в компанії з щурами у фургоні, ніж у повному комфорті у компанії із самим собою.
Чуя вийшов з крамниці і зітхнув із полегшенням. Нарешті він зможе закурити, адже вся ця ситуація, що відбувається, починає його нервувати. Точніше нервує не так ситуація, як новий напарник. "Якийсь він занадто веселий та безпечний, як для того, хто ще буквально цієї ночі хотів залишити відбиток своєї фізіономії на асфальті" — міркував Чуя. Але вибору в нього не було, він хотів помститися, то ж для цього мусить терпіти цього життєрадісного самогубця. Хоча, все ж таки в ньому щось є. Дазай хоч і нервує своїми тупими жартами, але із ним спокійно. Спокійно в тому сенсі, що Чуя хоч на деякий час забуває про минуле. Звичайно, зближуватися із Осаму хлопець не збирався. Не в його стилі підпускати когось до себе і тим більше, довіряти йому. Чуя впевнений в тому, що друзі йому не потрібні. І він чудово знав причину. Вона крилася в тому, що він просто боявся: боявся, що знову може втрати близьку людину. Тому Накахара намагався не прив'язуватися до оточуючих. Чуя твердо вирішив, що буде тримати Дазая на дистанції, і зразу ж після того, як вони виконають свою місію, припинить спілкування із ним...