Фінал не можливо вгадати

Частина 5

На годиннику було вже десять хвилин за північ, на вулиці було тихо та дуже спекотно. А Дазая так і не було видно. Чуя почекав його ще трохи, але зрештою зробив висновок, що його просто обманули. Хлопець вже хотів сідати на мотоцикл і їхати, але в останню секунду помітив з-за повороту знайому постать шатена. Той тримав у руках якісь пакети.
— У тебе годинник поламався? — Запитав Чуя трохи роздратованим тоном.
— Просто сталися деякі події, які мало все не зіпсували, але це не важливо, я ж все таки стою тут, перед тобою. — Дазай вирішив поки не говорити своєму напарнику про те, що був на відкритті.
— Ясно. А що в пакетах?
— Деякі мої особисті речі, я ж надіюсь ти знайшов нам житло?
На запитання Чуя лише хитро усміхнувся і сказав йти за ним. Поки вони підіймалися сходами, то певний час обоє мовчали. Але врешті-решт Дазай не витримав.
— А що це за квартира? Як тобі вдалося...
— Це моя квартира.
Дазай такої відповіді не очікував, але вона його лише розсмішила, а не здивувала.
— Що смішного в моїх словах?
— Я ні за що в світі не повірю, що людина, в якої є квартира, живе на смітнику. Це правда звучить смішно.
— У мене на це є свої причини. А якщо тобі щось не подобається, то розвертайся і йди шукай собі інший прихисток.
— Ну все все. Твоя значить твоя, так навіть краще.
Чуя зупинився перед темними дверима і вставив в них ключ. Двері з легкістю відкрилися і хлопці пройшли в середину. Вони стояли у вузькому коридорі, де з обох боків були двері, одні ті що зліва, це ванна, інші — кухня. Прямо була вітальня, де також було двоє дверей, які вели у спальні кімнати. Сама ж квартира була переважно виконана у червоно-білих тонах.
— Чуя, я тебе правда не розумію, як можна... — Але Дазай не договорив, він спіймав на собі злий погляд хлопця і відразу ж замовк.
— Твоя кімнати із правого боку. Хотілося б сказати "Почувай себе як вдома", але мені страшно уявити як ти поводишся в себе.
— В себе в дома я майже не з'являюся, — сказав Осаму оглядаючи квартиру.
— Ну тоді вважай це місце своїм домом.
Чуя розвернувся до напарника спиною і попрямував до дверей своєї кімнати.
— Ей ти куди? — Здивовано сказав йому у слід Дазай.
— Спати, куди ж і ще. Ти на годинник дивився?
— Хіба тобі не цікаво те, як пройшла моя розвідка?
— Завтра, Дазай, все завтра. А зараз я хочу спати.
Звичайно, Чуя не хотів спати. Просто у нього були дуже змішані почуття на рахунок всієї ситуації і слухати зараз розповідь Дазая він не хотів. Хлопець довго ніяк не міг знайти зручного положення, щоб заснути. Йому було то жарко, то холодно. І якось зовсім не зручно. Він відвик вже від цього ліжка. Щоб хоть якось заспокоїтися він вирішив закурити. Але зробити він це зібрався на балконі, вихід на який знаходиться в вітальні. Накахара намагався йти так тихо, як тільки міг. Опинившись на балконі і закуривши сигарету хлопець відчув, як на його плече лягла чиясь рука. Від неочікуваності він підстрибнув на місці перш ніж помітив, що це Дазай.
— Тільки не кажи, що боїшся, — почав Осаму розпливаючись в хитрій посмішці.
— Тебе хто навчив так підкрадатися?
Дазай не відповів на запитання. Він просто дивився вдалину, потім повернув голову в бік Чуї і прослідкував за тим, як той видихає дим.
— Дай мені сигарету.
Чуя мовчки дістав сигарету з пачки і протягнув її Дазаю разом із запальничкою.
— А ти доволі милий, коли мовчиш, — промовив шатен перед тим, як зробити затяжку.
— Закрийся, жарти в тебе дурні.
— Все ж краще, ніж взагалі не мати почуття гумору, як дехто.
— Ти щось знайшов в кабінеті Морі?
— Майже нічого, що могло б допомогти.
— Ти сказав майже?
— Так. Знайшов тільки це, — Дазай простягнув Чуї пластинку таблеток.
— Що це?
— Таблетки.
— Я бачу, розумнику. Які саме?
— Ті, які забрали життя в моєї мами.
— І чим вони нам допоможуть?
— Не знаю, взяв про всяк випадок.
Чуя загасив докурену сигарету об перило балкона і кинув вниз.
— Я думав ти справді допоможеш, а користі від тебе немає.
— Це тільки початок. На вечері буде змога дізнатися більше.
— Якій ще вечері?
— Батько запросив якогось свого партнера в гості, і хоче, щоб я теж був присутній.
— Ти бачився із батьком? — Чуя недовірливо подивився на Дазая.
— Ні, про це він мені повідомив ще кілька днів тому.
— Ясно, — Накахара розвернувся до Дазая спиною і пішов назад до спальні, з надією, що цього разу точно зможе заснути. Дазай вчинив так само.