У кайданах (Manacled by Sen Lin Yu) Сковані

Розділ 18

Герміона збентежено дивилася на шматок паперу, який тримала в руках. Вона насупилася і склала його вдвічі. Зробивши це, дівчина розгублено зупинилася. Вона більше не пам'ятала, як складати паперових журавликів. Герміона зробила більше тисячі таких фігурок. Великих та маленьких. Вона пам'ятала, як складала їх одну за одною день у день. Тепер же дівчина не розуміла, в якій послідовності потрібно складати папір. Спочатку по діагоналі? Може, в першу чергу навпіл, а потім ще раз удвічі? Вона випробувала обидва варіанти. Герміона не могла згадати. Це знання... Воно зникло. У неї не було на руках жодного з уже зроблених журавликів, щоб розгорнути його і спробувати повторити процес заново. Ельфи завжди знищували всі фігурки до кінця дня. Герміона зітхнула й відклала папір в сторону. Мабуть, вона забула, як складати орігамі, під час недавнього нападу. Можливо, він пошкодив її мозок. Спогади якимось чином випарувалися, не залишивши й сліду. Тепер вона не пам'ятала ні того, навіщо робила журавликів, ні того, коли взагалі цього навчилася. Швидше за все, в молодшій школі.

Герміона вдягнула мантію та відправилася на вулицю. Маєток виглядав похмуро і сумно. Зима намагалася відвоювати останні морозні дні перед приходом весни. Скло вікон вранці було вкрите інеєм. Але все ж ставало тепліше, й часом кілька днів поспіль йшов дощ. Сьогодні лише злегка моросило, тому Герміона продовжила шлях околицями. Тепер вона могла гуляти насамоті майже по всьому маєтку і прилеглій до нього території. Але відкриті простори все ще залишалися для неї проблемою. Часом, коли Герміона намагалася покинути межі живоплоту та пройти далі, до лугів, що простягались вдалину, вона відчувала себе так, немов її тіло розтинали заживо. Здавалося, хтось витягує з неї всю життєву енергію. У ці моменти здоровий глузд покидав її, залишаючи один на один з відчуттям абсолютного, неконтрольованого страху. Вона не могла... була не в силах впоратися з ним. Герміона не знала, чи зможе коли-небудь подолати цей страх. Чи вийде у неї вилікуватися від агорафобії. Здавалося, що страх проймав усе її єство, жив у кожній клітині тіла і стискав її горло та легені в невидимих лещатах, не дозволяючи дихати.

Коли не було дощу, Герміона проводила більшу частину часу на вулиці. До маєтку вона поверталась у забрудненому одязі, псуючи начищені й блискучі підлоги в коридорах. У будинках чарівників не було ні килимків біля дверей, ні щіток для взуття, адже одним помахом палички можна було позбутися від будь-яких забруднень. Кожен день Герміона вибачалася про себе перед ельфами за залишені сліди. Так проходили дні. Один схожий день змінювався іншим. Герміона прокидалася і снідала. Кілька разів перечитувала газету. Раніше, до того, як вона розучилася робити орігамі, дівчина б займала себе фігурами з паперу. Потім обідала. Герміона годинами гуляла околицями маєтку в ті дні, коли дозволяла погода. Якщо йшов сильний дощ, вона виходила на вулицю лише ненадовго, а потім поверталася до своєї кімнати і займалася фізичними вправами, поки не відчувала, що ледь вистачає сил, щоб встати. Приймала душ. Гуляла кімнатами маєтку. Вечеряла. Іноді Мелфой приходив для чергового сеансу легіліменції, іноді – щоб байдуже трахати її на столі. Потім вона лягала спати. Наступного ранку все повторювалося знову. І так кожного дня. Нічого, крім новин з газет, не розчиняло цю рутину. Герміона ні з ким не говорила, крім Мелфоя і Страуд. Розуміння того, що програма збільшення магічної популяції – це обман, нічого не змінювало. Не мало значення й те, що Волдеморт вмирає. Не для неї.