С.Т. Еббі "Приголомшлива серія" (Крышесносная Серия)

Розділ 2

Пекло порожнє! Усі дияволи сюди злетілися!
Вільям Шекспір ― «Буря»

Хедлі
Раніше
Говорять, що діти бачать магію у всьому. Очі, що дивляться на мене, коли я сідаю поруч, розповідають зовсім іншу історію. У такому юному віці вона зіткнулася з одним із найгірших гріхів світу. Жодної магії. Лише зло.

У Лінді Мей теж, здається, виснажений погляд, але я надто емоційна, щоб тверезо мислити зараз.

Цей чоловік продовжував робити всі ті речі, тому що я дозволила їм переконати себе, що все відбувається в моїй голові. Психотерапевту. Йому. Своїй матері…
Через мене ця дитина постраждала. Через мене всі ті діти мертві. Так багато дітей постраждали тому, що я втекла.
Тому що я була слабкою. Така слабка, що дозволила їм маніпулювати мною.
Це вина, з якою я не можу впоратися, і ледве можу дихати, змушуючи себе сісти поряд із нею. Щоб відволіктися від своїх побоювань, я зосереджуюся на тому, що вона знає Лану. Я не сумніваюся, що дитина, яка не привітала тут жодної душі, помахала Лані тому, що знала її.

— Ти знаєш Лану Майєрс? — запитую я.
Вона розплющує очі і прочищає горло.

— Ні. Ми не знайомі.

Це очевидна брехня, але я утримуюсь від коментарів. Вона захвилювалася з моменту згадки про Лану. Крейг уже попросив розповісти її історію іншим, тому мені не довелося довго чекати на відповіді.

Лорел хмуриться, дивлячись на Лінді.

— Той чоловік, що зробив тобі боляче… він зробив боляче й мені, — кажу я, встановлюючи зв’язок із нею, намагаючись дати їй щось, що зв’яже ситуацію зі мною. Важко абстрагуватись… не впадати в емоції. Але мені це вдається тому, що я мала роки тренувань.

Лорел простягає руку, смикає мене за рукав, і я нахиляюся, щоб вона прошепотіла мені на вухо. Я відчуваю, як вона прикриває рота руками, ніби переконуючись, що жодне з її слів не покине тунель від її губ до мого вуха.

— Мій ангел переконався, що він більше нікому не зробить боляче, — каже вона, і нудотний холод омиває мене. — Мій ангел врятував мене. Вона завжди доглядає мене. Вона тут зараз.

Я нахиляюся, дозволяючи її словам проникнути в мене, коли вдирається Дюк. Я навіть не впевнена, про що вони говорять, коли, нарешті, йду

Логан слідує за мною, надто стурбований.

Слова вилітають із рота, перш ніж я можу їх зупинити. Я ридаю, беручи на себе всю відповідальність за це.
Я могла запобігти всім цим жертвам.
Слова ллються з мого рота, наче блювота, виливаючи все, що я тримала в собі з того дня, як я втекла. Я навіть не впевнена, що ми говоримо одне одному; усе, як у тумані.