Маєток "Темна луна"

Глава сьома

/Ранок впринципі проходив як звичайно трохи запарно/

-Орест, любий мій. Чого ж Ви здоров'я не бережете і сидите на холодному. 

Даров уїдливо усміхнувся, намагаючись не заржати від своїх же слів. 

-Не зима ж на вулиці так-то, а весна. 

Буркнув Архаров молодший у відповідь чоловіку. 

-І не холодне воно ні в якому разі. До речі, якщо ви зараз намагалися пожартувати, то вийшло дуже й дуже погано. 

-Ось бачите! А я Вам казала що в Вас жарти кошмарні, а Ви мені не вірили! Ось вам навіть Орест каже!

Крикнула Даріна з дому й усміхнулась, наче лисиця. 

-Дарино, любонько! Вони в Вас теж не найчудовіші, прошу зауважити! 

Після цього граф зайшов в дім, опираючись на ціпок та трохи сильніше прихрамуючи. 

-Доброго ранку, граф!

Привіталася Ванесса, яка допомагала Калініній накривати на стіл. 

-Моє шанування, Ванессо. Як Вам спалося? Я сподіваюся, що дуже непогано. 

-Безсумнівно прекрасно, Даров. Безсумнівно. 

Несса усміхнулась тому. 

-Я сподіваюся що вам теж. 

-Так, між іншим дуже чудово, нічого не непокоїло ні мене, ні Аліну. 

Але їх милу розмову були вимушені прервати ті, хто проснувся трохи раніше. 

-Уайлдер вночі приходив, але на щастя нічого не зламав і нікого не поранив. Він як дитина, якій лиш би "розваги". 

-Не все так добре якк ти розповідаєш, пап. Я бачила синці на Ірині і допомогла їх трохи замазати й обробити. 

Через пару хвилин підійшов і Уілл. 

-Іра, Ви як? Вам краще?

Звернувся Пуля до жінки. 

-Дякуючи Вашій дружині, набагато краще, та й синці потроху будуть загоюватися. 

Гранкова усміхнулася краями губ. 

-Поправляйтеся скоріше. 

Найманець присів за стіл зі всміма. 

/За сніданком/

Уілл як і звичайно прийнявся доводити до ладу зброю, за що знов отримав укор від батька.