Маєток "Темна луна"

Глава восьма

/Ранок настав так само неочікувано як і вечір вчорашнього дня/

-Доброго ранку Вам, мій любий друже. 

Усміхнувшись Дарову, що входить на крильце, промовив Льоша. 

-Уявіть собі, граф. Мені цікаво відкрити ще одну вашу страшну таємницю, бо Ви наче з іншої планети. 

Гранков тихо посміявся і глянув на колегу. 

-Ми обов'язково це обсудимо, якщо Ви знову мене запросите. 

"Промурчав" тому на вухо Даров. 

-І якщо ніхто нам не буде заважати.

Побачивши здалеку силует Уайлдера, наостанок додав. 

-В чому я вже точно сумніваюсь. Неочікуваний гість з самого ранку, який кошмар. 

Чоловік зайшов в дім, в той час як Олексій Гранков вдивився в далечінь, звідкіля йому помахав Нік, і начебто пропав. 

-Треба буде сповістити Кліптонів і Родчинських, бо щось мені це не дуже подобається. Не думаю що цьому психу можна довіряти. 

Впевнено увійшов в дім, де стояв шум і гам і кожен розмовляв про щось своє. Ось і Александра змогла знайти спільну мову с Заморозкою, бо ворожнеча минула, наче й не було її. 

-А Ви, виявляється, прекрасна дама, Аліса. І ні, це ні в якому разі не лестощі, я чесно усе кажу. 

Усміхнувшись, промовила Шевцева. 

-Не знала що незвичні можуть бути настільки цікавими, і що у нас знайдеться так багато спільних тем!

-Ну...незвичні це звісно "яскраво" сказано. 

Аліса щиро усміхнулась баронесі. 

-Звісно, ми вимушені скривати та брехати, але помилки минулого вже ніяк не заповниш. 

Заморозка трохи засмутилася і поправила рукавиці. 

-Прошу мене вибачити, якщо "потурбувала" Ваші кошмарні спогади, я зовсім не хотіла. 

Жінка поклала свою руку на руку Родчинської. 

-Не ображайтесь будь ласка на мене, дурненьку таку. 

-Не треба так про себе казати, Ви ж не знали. Я чесно, не ображаюся. 

-Справді?

Кірова підняла очі. 

-Так, справді. 

Тихо промовила дівчина й усміхнувшись баронесі, пройшла за стіл. Через пару хвилин і Шевцева доєдналася.