Маєток "Темна луна"

Глава десята

/Наступний ранок був звичайним для всіх, але не для Емми/

-Емма, любонька, прокинься будь ласка. Я тебе не буду чіпати, чесне слово.

Нік заглянув до дівчини в кімнату і тихо закрив двері. 

-Ви прийшли поговорити, так? Я здогадуюся звісно про що саме. 

Подавши руки психу, Емма дуже швидко перевдяглася і наділа ботинки, щоб не злетіти до стелі. 

-І що ж ти мені такого цікавенького розповісти? Чи це не дуже важливо? 

Враз лице дівчинки стало максимально серйозним. 

-Дарен же працює на Вас, вірно? Чи щонайменш працював. 

-Звідкіля ж така інформація тобі відома, любонько? Звідки дізналася? 

Зеленоокий розплився в ненормальній усмішці. 

-Почута від Уілла ця інформація. То це правда чи ні!? Дайте мені відповідь!

-Тихо ти, замовчи, дівчинонько. 

Шикнув на неї Уайлдер і закрив тій рот своєю рукою. 

-Так, працював. Але той так скажімо яд, був моїм. Але я поступив велично і можна сказати що і забрав і одночасно дарував йому життя. 

Завершивши "промову" прибрав руку. 

-Дякую за чесну відповідь, Ніку. 

/Дівчина пішла з кімнати і спустилася донизу на сніданок/

-А ніхто тут не знає чи можна тут десь у тиші прогулятися? Ну це я так, для особистого інтересу. 

Промовив Нік і став очікувати відповіді хоча б від когось. 

-Можно до лісу сходити, пройтися. 

Відповіла тому Ірина. 

-Бо це єдине з тихих місць. Можливо є ще якісь, але я про них не знаю. 

-Шкода звісно, але все одно дякую!

Щиро усміхнувшись, що було вперше, швидко доїв і пішов до кімнати. 

-Вау, хоч колись можна буде відпочити від нього, бо не втихомирити. Так, пап?

Пробурчав Уілл.

-Так, Пуля. Саме так воно й є. 

-Тут я напевно згодна з Уіллом, бо... Ой. 

Відповіла Емма й враз замовкла, бо зрозуміла що "випалила" випадково. 

-Яких цікавих обертів набуває ситуація, так, Дарен?