За все потрібно платити

Частина третя

Гарольд Поттер

Наступний день після чемпіонату я зустрів з похміллям і страшним головним болем. Прийняв необхідні зілля і провів півдня в кімнаті, думаючи, що мені робити тепер.
Я чемпіон, навчання підійшло до кінця, а що далі? Я не хочу повертатися в Англію, мені нічого там робити, сім'ї у мене немає.
Аделін зараз на сьомому місяці, як вона каже, хоча я думаю, що більше. Коли народить, розлучуся, а зараз що робити, без поняття!
Я не хочу займатися квідичем далі, я вже домігся в цій сфері всього, чого тільки можливо.
Тут пролунав стукіт у двері, я помахом руки відкрив її, це був Віктор.
— Капітан, Капітан, посміхніться, — заспівав він пісню з посмішкою, я теж слабо посміхнувся. — Як я розумію, ти вирішуєш, що робити далі?
— Вірно, Вік, вирішую, а що, є ідеї? — я з цікавістю глянув на свого друга, який пройшов і сів на крісло навпроти мене.
— Не знаю, що тобі сказати, Кеп, ти вільний робити все, що хочеш, ти не спадкоємець. Роби все, що хочеш! — я посміхнувся в кінці його слів.
Він правий - я не спадкоємець. І в деякому роді вільний від багатьох зобов'язань перед сім'єю, родом і магією!
— Знаєш, щоб я зробив, якби не наявність дружини? — я показав на зап'ясті зі шлюбним браслетом.
— А скільки ще до пологів?
— Каже, два місяці, я думаю, менше. — Вік хмикнув.
— Слухай, а є ідеї, чия хоч дитина?
— Вік, я за нею не стежив і не збираюся, не знаю, чия, але пропущення є, ти й сам знаєш, яка вона, і що про неї говорять.
— Що ж, у тебе є ще час подумати, я б на твоєму місці зайнявся майстерністю - у тебе і вибір в цьому великий, — так, це факт, але знову ж таки, дружина, як тільки розлучуся, то не одружуся як мінімум до 25 років, а то стільки всього через неї втрачаю.
— Вік, а ти сам що? Здаєшся на волю батькові? — він зморщився.
— Ні, Кеп, я зроблю те, що від мене вимагають закони й магія, і все, далі вже я буду жити так, як я хочу. І плювати, якщо батькові це не подобається, йому ніколи нічого не подобалося. — на його обличчі було написано, що він говорить серйозно.
— Ясно, знаєш, я радий, що у мене є такий друг, як ти, Віктор, — сказав я йому в тон і посміхнувся в кінці.
— Так само як і я, Гарольд. — тому ми вирішили випити за нашу дружбу.
Ми встали й пішли в бар в маггловской частині міста.
Тут інша ситуація з магами ніж в Англії. І що гріха таїти тут мені подобається куди більше ніж там!
Ми зайшли в знайомий нам бар, де ми випивали з 15 років, не без магії, звичайно! Сіли за наш столик замовили наші напої випили, поговорили про роки, що провели разом. Про школу, квідич, про батьків! Ми розуміли, що невідомо коли нам ще випаде така можливість свободи!
— Я вдячний тобі, Вік, що ти не відвернувся від мене через те що я не є спадкоємцем, — ми були вже пристойно п'яні, коли я це сказав.
Я довго боявся, що дізнавшись, що я не спадкоємець, Віктор не хоче продовжувати наше спілкування!
— Нема за що, Гарольд, я тобі теж вдячний, що ти не відвернувся від мене через те що я спадкоємець роду, — ми цокнулись чарками й випили вміст до дна.
Будучи дитиною, яка бачила, як багато уваги приділяють батьки Річарду, старшому синові й спадкоємцю, я вважав, що якщо ти не спадкоємець, то і ставитися до мене будуть так же, як мої батьки до мене!