За все потрібно платити

Частина чотирнадцять

Лорд Гарольд

Я спускався в їдальню на Гріммо і думав про плани на день. Ніяких справ, крім перевірки декількох документів, у мене не було, і я трохи засумутився.
Сніданок проходив у спокійній атмосфері. Белла говорила про бал Мандаксов. Я ж про себе посміхнувся: "Ну, що ж, якщо Малфої дійсно попросять руки Фелісіті, то я тільки зрадію, втім не тільки я". Спочатку я нічого подібного не збирався робити, але Лорд Малфой сам завів цю розмову, і я на ходу вирішив звести цих двох молодих людей. Думаю, це буде добре для всіх. З того, що я бачив учора, Фелісіті спадкоємець Малфой сподобався, залишилася справа за Драко і його батьками. Приблизно через пів години, коли ми вже закінчили сніданок і перейшли до вітальні, камін спрацював, і я побачив того, кого я вже не очікував побачити. Альбус Дамблдор. Власною персоною  в яскравому вбранні як завжди. Від його зовнішнього вигляду я мимоволі зморщився.
- В англійській в'язниці є можливість виходити на прогулянки? - запитав я не особливо радісно. В очах гостя на мить щось блиснуло, але він негайно взяв себе в руки й посміхнувся.
- Гарольде, я хотів би поговорити з тобою наодинці.
- Не знав, що у нас є тема для розмови, - мені це не подобалося від слова зовсім. Але, на жаль, від нього так просто не здихаєшся, раз він навіть сюди до мене притягнувся. Я ледь помітно повів головою, й місис Блек з Белатрісою спішно покинули нас. Я кивнув Дамблдору на крісло навпроти мене, і він поспішив його зайняти.
- У вас п'ять хвилин. Говоріть чого прийшли. У мене є ще справи на сьогодні, - я приготувався слухати, але вже не очікував нічого для себе корисного.
- Гарольд, я розумію твої почуття. Ти ображений на батьків, але вони люблять тебе і хочуть для тебе тільки кращого. Час пройде, і ти зрозумієш, що…
- Якщо ви прийшли для того, щоб налагодити мої стосунки з Лілі та Джеймсом, то можете йти. Минулого не змінити так само, як і мого рішення, - для мене це була закрита тема. Хм, цікаво, для чого йому це? Від моїх слів Дамблдор змінився в особі.
- Як ти, напевно, знаєш, Джеймс висунув свою кандидатуру на пост міністра магії. І я думаю, ти поділяєш його бачення майбутнього МагАнглії. Тому я хотів би тебе попросити... - промова колишнього директора була перервана моїм сміхом.
- Містер Дамблдор, я був про вас іншої думки, але, мабуть, я помилився. Ви й справді думаєте, що я підтримаю Джеймса, що по суті означає підтримати вас? - я не приховував іронію, а з обличчя директора в секунду зникла маска добродушного старця.
- Коли я побачив тебе, Гаррі, то я відразу відчув, що з тобою будуть проблеми, але знай я, що вони будуть настільки великі, я б наполіг, щоб ти вчився тут, в Англії, а я допустився…
- Мій дідусь розірвав контракт зі школою. Він був Лордом роду, на відміну від Джеймса, і тому для цього ваш дозвіл не був потрібен. Так що не потрібно мені брехати, так ви ще більше падаєте в мої очах, - я не міг слухати цю маячню. Я піднявся з крісла з наміром припинити цю розмову.
- Коли Слізарін від тебе втомиться і викине на вулицю, можеш прийти до мене, я допоможу. Але ти мені заплатиш за все! - після останньої фрази Дамблдор різко встав і, розвернувшись покинув хол. І чого це: "Слізарін від мене втомиться і куди викине?" Ми що, коханці? Здається, всі так і думають... Цікаво, чому? Плітки - це таке болото, що навіть слухати страшно, не те, що розбиратися в них.