Люблю тебе тверезим вдень,
і бачу тільки ту красу:
душевність, вроду і відкритість,
і з кожним разом я люблю.
Та тільки дай побути п'яним:
ненавиджу тебе, як всіх,
я бачу все, і навіть більше,
я лиш гадаю по весні.
Весна, зима, і осінь з літом,
уже не ті, як бачать всі.
Зимою - літо, вночі - день,
і смерть - життя, і я не я.
І п'яним заплітаю коси,
собі, тобі, і іншим теж,
щоб п'яним ненароком взяти,
та зрізати усі під нуль.
Мотузку зроблю я з волосся,
і буду думати для чого,
але уже не повернусь.
Я вічно п'яний від краси,
від алкоголю і надії,
і саме так творю я мрію,
що вам віддати не посмію.
З мотузки я зроблю той оберіг,
що не віддам - не заберете,
я вже не той, я дикий звір,
і пащу вже я не закрию
