Заплутаюсь рядками Стрикало,
почну я жити Симоненком,
помру Онєгіном, не більше,
якби вже скласти строки поміж них.
Кохаю сильно, до нестями,
але ненавиджу й в цей день,
та роблю те, заради слави й щастя,
що мимобіжне, як жіноча тінь.
І сила, і кохання, врода,
завжди лиш поруч, та навіщо вже,
як заплутав дорогами спокою,
і почав жити ніби сіль і день.
Романтизуюсь лиш дурними завжди,
коханий людьми поночі,
а вдень не маю на те часу,
аби помітним бути, як усі.
