"Світанок у великому місті"

Глава 3

Осінній ранок понеділка. Новий день та новий тиждень. П'ята година.
За вікном чути як йде дощ.
Люсі прокинулася від крапотіння дощу, який вдарився у вікно.
Головній героїні всього навсього 16 років і вона живе у Києві, де вчиться у одній із київських шкіл, перейшла в 10-й клас. Над нею знущаються однолітки та однокласники за її орієнтацією, а матір зовсім не сприймає її орієнтацію та дівчину вцілому. Дівчина захоплюється музикою, книгами та малюванням, а також почала грати на гітарі. Є емоційною та нестриманою дівчиною. В Люсі дуже запальний та агресивний характер. На думку вчителів, вона є проблемним підлітком, якому потрібна допомога та пілтримка. Голубоока дівчина, зростом 165 сантиметрів. Має русяве волосся. Дівчина є привабливою та симпатичною. Але через думку оточуючих почала закриватися у собі.
"Знову йти до школи. Чергова неділя знущань та цькування. Господи, як мені це все набридло. Коли закінчиться цей весь кошмар. Чому люди не можуть приймати мене як людину, а не судити по орієнтації чи по статті. Як батькам пояснити те, що відбувається на душі, щоб вони могли зрозуміти" - це були ранкові думки головної героїні. Дівчина лежала в ліжку у своїх роздумах і не помітила, як знову заснула. Їй снився сон у якому все було наче як насправді.
Люсі снилося, як вона почала зустрічатися з дуже красивою дівчиною, яку зустріла чисто випадково у парку. Цей чудесний сон снився далі, якби її не повернув до реальності голос матері, який линув з кухні.
- Люсі, скільки можна спати. Ти ж запізнишся до школи.
Дівчина відкрила очі і подивилася на стелю, яка була сіроватого відтінку.
- Ох чорт, знову ця гидка школа, яка мені вже набридла. Хто її створив, - дівчина промовила ці слова встаючи з постелі.
Люсі направилася до ванної кімнати, щоби зробити вранішні процедури.
Дівчина поринула у свої думки, які завжди не приносили для дівчини нічного доброго, окрім поганого настрою та якоїсь незрозумілості. Для 16-річної дівчини єдиною розрадою є музика, книги та малювання. Що ще робити підлітку, якого не розуміють батьки та оточення.
Люсі довго і нахабно стояла під струменем гарячої води, поки її не відволік молодший брат Джо.
-Люсі, скільки можна митися? Через тебе всі запізнюються по своїх справах. Давай швидше виходь з ванної кімнати, - незадоволеним голосом проговорив Джо. Хлопець був рідним братом головної героїні. Джо ходить до тієї ж самої школи, що і головна героїня. Він вчиться в 4 класі. Любить малювати, грати в ігри та у футбол. Сильно прив'язаний до батька з сестрою. Не дивлячись на те, що вони частенько сварилися з сестрою, хлопець виявляв до своєї сестри більш теплі стосунки, аніж до своєї матері. Джо не вистачало материнською любові та турботи і через це хлопець часто проводив свій час з сестрою або з друзями. Він дуже сильно хвилювався через стан своєї сестри і через це маленький Джо старався хоч якось наладити контакт зі своєю старшою сестрою Люсі. Хлопець мав зелено-сірі очі та волося рижуватого відтінку. Малий Джо був дуже кмітливим та здібним хлопчиком. Брат люсі ріс майбутнім спортсменом, а саме майбутнім футболістом.
Дівчина закрила кран з водою, вилізла з-під душу та почала збиратися приблизно з такими думками:
"Чому в цьому будинку до мене ставляться як до якоїсь речі та не сприймають як рідну. Мені це все починає набридати. Як мені хочеться кудись зникнути. Скільки можна наді мною знущатися та ставитися як до якоїсь речі і пустого міста. У мене складається таке враження, що мене в цьому домі ніхто не любить та не поважає. Всім начхати на мій діховний та морально-психологічний стан. Але скоро закінчиться цей жах і я ...". І на цій думці дівчину перервала голос матері:
- Люсія! Давай швидко виходь з ванної кімнати, ти не одна тут живеш і всі ми через запізнюємося на роботу та до школи! Щоб через 5 хвилин вже була на кухні.
- Добре мамо, зараз буду вже виходити, - промовила стримано дівчина, щоби не відповідати грубо матері, бо знала що цей ранок міг би закінчитися сваркою.
Дівча швидко зібрала свої речі і пішла спочатку до своєї кімнати, щоби швидко вдягнути шкільні речі та по мінімуму зібратися до школи. Люсія взяла всі необхідні речі для школи та пішла на кухню хоч би щось перекусити.
На кухні сиділи всі члени сім'ї дівчини і дивилися на неї своїми невдоволеними обличчями. Люсія зрозуміла, що її батьки майже на грані і готові розпочати сварку. Тоді героїня вирішила промовити:
- Я візьму свій сніданок, швидко його спакую і поснідаю у школі. А то ви знову зараз влаштуєте мені скандал та зіпсуєте і мені, і собі настрій.
- Вірно кажеш, доню, - промовив батько. - Але ми хотіли з тобою поговорити та дещо сказати. Можливо ...
Не встиг батько дівчини договорити, як та його перебила:
-Батьку, давайте поговоримо ввечері. Ви мені все розповісте. А зараз я піду до школи.
- Гаразд, не забудь брата з собою взяти, - сказав батько.
Дівчина все зібрала і промовила братові:
- Ходімо, мєлкий. Йди до коридору та збирайся до школи. Я зараз підійду.
Батьки дівчинки переглянулися один на одного. Видно, що вони були стурбовані чимось. Але не хотіли про це говорити своїй доньці. Вони вирішили про дану ситуацію поговорити з нею ввечері.
Брат з сестрою зібралися та пішли до школи. 
Коли діти пішли до школи Євген та Аннет змогли хоч трохи поговорити та обговорити те,як вони скажуть своїм дітям, що їхні батьки розлучаються. Хоча Аннет це ніяк нецікавило, бо їй було байдуже на те, як дана проблема буде вирішуватися. Їїтільки цікавила своя робота та коханець. Євген зрозумів, що йому прийдетьсядану проблему вирішувати самостійно. Він зрозумів, що його дружину прийдетьсялишати батьківський прав, бо вона не буде займатися вихованням своїх дітей.