"Світанок у великому місті"

Глава 4

По дорозі дівчина зустрілася зі своїм однокласником Серафимом. Хлопець, майже був єдиним другом Люсі у школі, який її розумів і хоч якось підтримував.

Серафиму було 16 років, як і головній героїні. Хлопець живе в Києві, також він являється однокласником Люсі та її кращим другом з яким дівчина ділиться своїми думками та переживаннями. Це талановитий хлопчина, який має тягу до наук, а також непогано знає інші предмети. Він нейтрально ставиться до ЛГБТ-спільноти, тож нормально спілкується з дівчиною. Це привабливий хлопчина зростом 175 см та з бурштиновим кольором очей, має волосся з попелястим відтінком. Серафим був привабливим хлопцем за яким бігало пів школи дівчат, які старалися йому хоч якось сподобатися. Але йому ніхто не подобався з шкільних дівчат, але вони були не в його смаках. Хлопцеві подобалася Люсі, але він боявся їй зізнатися у своїх почуттях та старався їх всіляко приховувати.

Вони йшли по осінньому парку до школи і Серафим все думав про те, як сказати Люсі про свої почуття. Але цю холодну тишу першим порушив брат дівчини:

- Люсі, а ми сьогодні підемо з тобою гуляти в парк?

Дівчина не знала що відповісти своєму братові, бо сама не знала, які випробування приготував їй сьогоднішній день, але все ж таки дівчина знайшла підходящі слова до брата і заговорила до нього з посмішкою, щоби Джо не помітив, що їй морально-психологічно важко та боляче:

- Я надіюся, що у мене сьогодні з'явиться вільна хвилина або дві, щоби ми погуляли з тобою.

- Ураа!!! – радісно промовив молодший брат дівчини.

Серафим уважно спостерігав за цим дійством і розумів, що в даній ситуації щось не так і його щось бентежило. Аде хлопець не знав, що саме і це його більше хвилювало. Потім він вирішив у дівчини запитати:

- Люсі, чи можу я з вами також піти до парку?

Дівчина промовила до свого молодшого брата:

- Джо давай ти підеш вперед, а нам з Серафимом потрібно дещо обговорити.

- Добре, як скажеш сестричко, - з веселістю у голосі промовив Джо і побіг на перед, де і зустрів своїх друзів-однокласників.

- Отже, і що за таку важливість ти хотіла обговорити зі мною, що попросила свого брата піди в переді нас? – із якоюсь незрозумілою стурбованістю промовив Серафим.

- А обговорити я хотіла те, що я сама навіть не знаю шо саме на мене сьогодні чекає. Бо батьки сказали, що нам сьогодні ввечері потрібно дуже серйозно поговорити і я не знаю, що чекати від цих двох батьків. Плюс до цього я не знаю, як пройде цей день у школі.

- Мда, а ти не старалася хоч якось говорити з твоїми батьками щодо школи і своїх проблем? – запитав хлопець, стараючись приховати свою стурбованість і певне хвилювання.

- Чесно, я старалася з ними хоч якось поговорити на цю тему, але у них завжди якісь сварки незрозумілі. Матір як завжди на роботі зависає, а батько старається хоч якось наладити контакт зі мною та братом, але тоді, коли у нього не так багато справ на роботі, - з сумом промовила дівчина доходячи з Серафимом до шкільних воріт. Тоді хлопець промовив до дівчини:

- Мда, у мене немає слів. Якщо щось зміниться, то пиши мені в Інсті або в тг-шку. Лади?

- Лади. Я коротше пішла. Буду тримати тебе в курсах, - дівчина обійняла хлопця і пішла в сторону невеличкого кафе, яке було поруч з їхньою школою. Бо дівчина встигала купити щось собі курити поїсти, бо початку першого уроку залишилося десь 25-30 хвилин. Дівчина завжди так робила, бо не хотіла стільки часу сидіти в колі однокласників, які її булили, чмирили та не сприймали. Їй це приносило великий дискомфорт, який потім переходив у агресію та у самопошкоджуючу поведінку.

Дорогою до цього невеличкого кафе дівчина поринула у свої роздуми:

«Я надіюся, що сьогоднішній мій день у цьому пеклі пройде без якихось пригод і мене знову не будуть викликати до директора. Чесно, мені набридла вже ця школа. Як мені вона вже набридла. Так хочеться закінчити її по швидше, але я навіть не знаю куди хочу вступати і на кого??? Що мені робити, до кого мені йти та звертатися??? Можливо, мені і справді потрібно наладити стосунки з батьком і братом??? А с приводу матері я не знаю. Не бачу ніякого сенсу з нею наладжувати хоч якісь стосунки, бо їй байдуже на нас з братом і батьком. Невже у неї з'явився якийсь коханець??? Та ну Люсі, ти несеш та верзеш якісь дурниці з нісенітницями!!! Гаразд, не буду думати про це. Можливо, я себе занадто накручую цим. Одним словом побачимо, що буде далі». З цими думками дівчина дійшла до цього милого, симпатичного та милого кафе, що було за рогом їхньої школи. Дівчина зайшла до цього закладу та почала заказувати як завжди. Люсі в цьому красивому та затишному кафе завжди заказувала круасан, булочку з корицею, маленький бургер та каву з молоком. Купивши все та розрахувавшись за свою покупку дівчина знову пішла до школи, одягнувши свої навушники і включивши музику. По дорозі до школи вона снідала круасаном та пила каву з молоком з дуже красивого стаканчика. Дівчина йшла та насолоджувалася цим моментом, бо її ніхто не тероризував та не чіпав. Такими темпами дівчина дійшла до своєї школи та зайшла до неї. У неї як раз залишалося 5-10 хвилин до початку уроку, які вона хотіла використати з користю.