Мармарис

***

Багато прийдеться в майбутньому побачити тобі не червоних, а брудних і хижих вітрил

Він любив картини без пояснень і підписів. Враження такої картини непорівняно сильне; її зміст, не зв'язаний словами, стає безкордонним, утверджуючи всі здогадки і думки. © АГ

Фелікс злий. У першу чергу на себе, що розколовся, що припідняв завісу, не тільки сам пірнув у чорну жижу минулого, але й дозволив іншому об нього забруднитися. Чортова броня, що вірою й правдою слугувала йому стільки років, розслабилась, піддалась такому рідкому і так відчайдушно потрібному співчуттю в чужих очах і дала тріщину. Вчора йому було страшно через пальці Хьонджина по всипаній спогадами шкірі, сьогодні Феліксу соромно не тільки через голе вночі тіло, але й душу. Не можна нікому показувати свої слабкі точки, не можна малювати до них шлях власноруч і обводити кружочками, як мішень для кулі. Фелікс це правило дуже рано визубрив, шкода, що до кінця йому слідувати не зміг. Через спогади про вчорашню ніч хочеться розбити собі голову об найближчу стіну, але Фелікс замість цього п'є кров прислуги. Спершу йому не сподобалась кава, і він насварив парубка, що йому його подав, наїхав на прислугу через пил, який збирав пальцями з будь-яких поверхонь у будинку. Потім він сварився з садівником, який не догледів за Азуром, і той витоптав клумби. Він довго кричав на збліднілого чоловіка, оплакуючи квіти, і змовк, тільки побачивши, як у двір в'їжджає бентлі. Фелікс фиркає в сторону садівника, що позадкував, закутався глибше в товстий в'язаний кардиган, накинутий на плечі, і, нахмурившись, слідкує за Хьонджином і Мінхо, що йдуть до сходів. Перше бажання — сховатися, не зустрічатися лицем до лиця з тим, перед ким учора залишився без захисту, але трусом він достатньо побував, досить.

— У чому проблема? — Хьонджин підходить до кам'яних сходів і дивиться на садівника, який беззупинно вибачається.

— Пане, я забув, що хвіртка відчинена й Азур добрався до кущів...

— Витоптав усі квіти! — вигукує Фелікс. — Усе прекрасне тут в'яне! — махає руками омега.

— Ти от цвітеш і пахнеш, — не ховає посмішку Мінхо і тільки підморгує, отримавши гнівний погляд від Фелікса.

— Повертайся до справ, — спокійно говорить садівнику Хьонджин, — а ти йди за мною, — киває Феліксу і рухається до альтанки.