Мармарис

Ніч сповнена неминучості

Дикі на заході сонця хвилі б'ються об скелі, розбиваються на сотні бризок, залишаючи солоний присмак на потрісканих обвітрених губах. Під ногами вирує пінне море, за спиною місто, яке йому так і не вдалося полюбити, зголоднілий погляд спрямований тільки вперед до темної точки вдалині. Він підносить до очей бінокль, вдивляється в порятунок, який сам собі придумав, і заздрить хвилям-самовбивцям, що гинуть у спробі пробити високі білі стіни, за якими розкинувся рай. Вони кажуть, там пекло. Можливо, вони мають рацію, адже зазубрені кінчики стін, що підпирають небеса, як і колючий дріт, що обмотав ці самі кінчики, нагадуючи шматок так і не розплутаних, видертих у відчайдушному бажанні позбутися волосся, ніяк не обіцяють раю. Але що тому, хто знайшов своє реальне пекло, його подоба? Там точно рай, і він буде вперто продовжувати в це вірити, тому що його пекло за спиною, і він не залишив на його тілі вільне від опіків місце. Це його доза спокою, казка, яку він вигадав ще в дитинстві, і в яку тікає, залишаючись на самоті. Там, за стінами, живе страшний і злий Дракон, з пащі його валить пекельне полум'я, він охороняє скрині зі скарбами і топить кораблі, що заплутали в ночі. У дитинстві він уявляв себе лицарем і уявляв, як нападе на замок, а повалений дракон упаде до його ніг і оголосить його своїм правителем. Останні три роки він мріє просто опинитися там і сидіти під черевом Дракона, бути впевнений, що не знайдуть, не доберуться, не заберуть. Йому потрібна віра в те, що десь краще, не важливо, що він тягне в нове місце і себе, що справжній морок, що здавлює горло, причаївся в ньому самому, і примудряється бруднити чорним чистий і світлий Кале, що дихає в його спину і душить його самого. Нехай це так, нехай він поганий, не здатний цінувати те, що має, жадібно вдивляючись у далечінь, все, що прагне випробувати, перевірити, розчаруватися або знайти. За цими стінами точно безпечно, туди жодне зло не проповзе, і він не віритиме в те, що головне зло сидить за ними ж. Це його віддушина, місце порятунку, куточок спокою на чужій мертвій і скупій на ласку землі.

***

— Ополіскувач.

— Є.

— Жуйка.

— Є.

— Парфуми.

— Є.

— Іронічно, як викурив цигарку за дві хвилини, ти потім десять хвилин прибираєш її наслідки, — хохоче невисокий блондин, що притулився до ліхтарного стовпа, і дивиться на співрозмовника, який сидить на тротуарі.