Одного разу я раптом стала принцесою

10

- Відсьогодні Афанасія зможе користуватися своїми правами принцеси.

Але ж ти не ви́знаєш мене. В романі Клод казав, що ніколи не вважав Афанасію своєю донькою. Не знаю, що зараз коїться в його голові. Це жарт?

Лілі, схоже, думала про те саме. Навіть коли ми залишили тронну залу, її обличчя було блідим, як смерть.

- Все буде гаразд, принцесо.

Сподіваюся.

***

- Ти погладшала відтоді, як ми бачились востаннє.

Ми не бачилися лише п'ять днів, не могла я набрати аж стільки ваги!

- Хе-хе, тато теж!

Ми з Клодом бачилися вже двічі, і за цей час я дещо зрозуміла: він не вб'є мене за зухвалу та впевнену поведінку. Навпроти, чим більше я боялася, тим байдужішим він ставав. А нудьгуючий вираз на обличчі Клода - найстрашніше, що я колись бачила. Можливо, це лише моя уява, але я гадала, що він залишив мене задля власної розваги. І помирати я не збиралася.

Лілі здивувалася моїм словам. Але, як і очікувалося, Клод мене за них не вбив.

- Слідуй за мною, - примружився він і відвернувся.

Лілі та Фелікс нарешті видихнули. Я теж почувалася, ніби моє життя висіло на волосинці.

- Я якраз збирався поплавати на човні. Готуйся.

В сенсі «якраз»? Тобі треба - ти й плавай. Він же сам покликав мене. Повірити не можу, що тепер він вдає, ніби це збіг.

Якби від мене щось потребувалося, він би сказав, тому зараз мені лишалося тільки стулити рота та йти за ним.

- Ваше Величносте, перепрошую, та можливо принцесі не варто...

- Вона буде зі мною, в чому проблема?

Це і є проблема!

Лілі, що сміливо висловила свою думку перед Клодом занепокоєно дивилась на мене. Очевидно, її хвилювало, що її не буде поруч.

Не варто, сестричко. Що як він тебе за це покарає?

Бути чесною, я не хотіла з ним йти. А що як йому стане нудно, і він викине мене за борт?

Цей клятий покидьок зупинився і спитав:

- Не хочеш йти зі мною?

- Ні-ні, Афі хоче піти з татом, - яскраво всміхнулася я.

Лілі зблідла, але я нічого не могла вдіяти. До озера я прямувала з відчуттям, ніби йду на смертну кару.