Одного разу я раптом стала принцесою

30

Різкий прилив болю змусив мене прийти до тями.

— Ваша величносте, принцеса розплющила очі! — долинув до мене квапливий голос. — Принцесо, ви мене бачите? Ви знаєте, хто я?

Я ж не втратила пам'ять, звісно я знаю, хто ти, братику. Тож годі кричати... Мені зараз і без того... Дуже...

— У-у-у...

А тоді стало важко дихати. Лежачи, я розтулила рота, а Фелікс кивнув, спонукаючи мене продовжувати. Однак єдине, що вийшло з мого рота, було:

— А-а-а!..

У-угх, помираю!.. У мене зараз легені розірве до бісової матері!... Ува-а-а!..

— П-принцесо!..

Я зараз і без того сконаю, годі мене принцесою кликати, ува-а...

Фелікс помітно запанікував, коли я розплакалася. Схоже, без тями я теж заливалась слізьми, адже я відчула що на обличчі і без того були вологі доріжки.

— Боляче-е... У-у-у...

Груди палали пекельним вогнем. У молоці була отрута, правда ж?! За що... Я ж нічого не зробила... Такий жорстокий світ, ува-а...

— Що робити, Ваша Величеносте?..

Я ніколи не плакала, крім того випадку, коли впала у ріку, тож очевидно, чому Фелікса охопив відчай. Але дідько з ним, мені було до біса боляче! Мов груди списом пробили!

Ува-а... Я помираю? У якісь там сім років? Коли я жодного разу навіть не облаяла Клода?..

— Я покликав тебе, аби ти зцілив її. Чому її стан тільки погіршується?

— Він не погіршився. Просто принцеса була без тями, тому не відчувала біль. Крім того, цей випадок перший для мене... Він пов'язаний з маною, але я не можу знайти причи...

— Думай, що кажеш, якщо хочеш жити. Інакше я відрубаю тобі голову швидше, ніж ти бовкнеш ще якусь маячню.

І тут Клод замовк. Я не так багато зрозуміла, але, схоже, це була не отрута, а інша людина не може мене вилікувати.

Я нарешті змогла побачити обличчя Клода, коли той наблизився до мене.

— У-у. Тату, боляче... ува-а...

Клод невдоволено глянув на мене.

Але гей, та я прямо розчулилась. Я думала, ти будеш просто дивитися як тоді, коли я тонула в озері, але зараз він шукав як мені допомогти. Крім того, кімната нагадувала Клодову.