Одного разу я раптом стала принцесою

29

Ах, якою ж хорошою була ця крихітка Афі... Дякую за те, що дав мені це жи...

— Що...

Але я моментально прийшла до тями від своїх фантазій, почувши низький голос Клода.

Кх. Щ-що? Мені що, здалося? Я ще не вмерла? Господи, дякую, що я все ще жива!

— ...за?
Ні, це була не я... й-я просто... нісенітниця! А-а, я не знаю-у! Це не моя рука! Ва-а!

Я щойно ледь не отримала черговий серцевий напад. Не треба чекати від мене адекватних думок.

І коли я вже готова була втратити свідомість, Фелікс відкрив рота:

— Прошу вибачення, Ваша Величносте. Принцеса вчинила так через мою настирливість.

Якого дідька?!

Фелікс, дурний ти братик! Ти що, добити мене вирішив? Прозвучало так, наче я вліпила йому ляпаса, щоб заткнути обох! Як ти міг підкласти мені свиню?! Я не з цією метою його тріснула!

— Ж-жук. Жук! Я жука!..

Я не могла нормально говорити.

— Це я жук? — насупився Клод.

Ні!

— Ні, жук був у тата на щоці! Він заважав татові, і Афі його о-ось так! І спіймала заради тата!

Шмиг. Таке коротке, але таке довге життя. Я хотіла пережити своє вісімнадцятиріччя, але хто ж знав, що я помру ось так. Жорстокий жарт долі. Шмиг. Так гірко...

— То он воно як. Принцесо, вам варто подмухати, щоб Його Величності стало краще.

Я вже давно про це думала, але... я справді хочу вмазати Феліксу... вже і не знаю, чи намагається він мене вбити, чи навпаки — врятувати. Не змушуй мене робити подібне! Ти справді думаєш, що я вчиню так, навіть якщо ти будеш наполягати?

Я поглянула на Клода з печальним обличчям. Ха, нема вибору.

— Татку. Ху-у, ху-у...

Дідько, як же важко тут виживати...

***

Хвилин за 30 я сиділа і пила молоко.

Хник. Я вижила. Моя голова все ще на плечах! Ва-а.

Я думала про Клода як про жахливу людну. Але він! Після удару по рилу! Він лишив мене живою! Але я завжди не до кінця розуміла Клода...

Навіть якщо продовжував лупати на мене поглядом, який не обіцяв нічого хорошого. Шмиг. Тепер молоко на смак солонувате. Молюсь, щоб це не було моїм останнім чаюванням.