Одного разу я раптом стала принцесою

24

Фелікс трохи посунувся, і я побачила назву книги, яку він читав. «Теорія Соціології». Якраз те, про що я говорила з паном білявкою.

— Угу. Якщо ти закінчив, пограйся зі мною.

Фелікс мав би одразу ж підвестися та виконати мою забаганку, але замість цього він тільки печально всміхнувся.

— Мені шкода, принцесо. Але я не можу погратися з вами, не виконавши сьогоднішню роботу.

— І як багато часу тобі потрібно?

— Щойно дочитаю, мені потрібно буде вивчити ще 50 слів атлантанською.

Щось не так. Чому братик став так дивно поводитися?

— С-справді? Але чому ти раптом взявся за це?

Варто мені було озвучити свої думки, як він почухав потилицю.

— Чесно кажучи, тоді я дуже розчулився.

— Га?

— Не очікував, що принцеса назве мене своїм другом.

У мене морозець побіг хребтом.

Звісно, я сказала так пану білявці, але... я ж не серйозно... Кх... Чорт, тепер мене гризе провина.

— Тому я вирішив стати другом, за якого вам не буде соромно.

Від його впевненого тону я запанікувала. Стривай-стривай. Яким боком навчання пов'язане з тим, щоб бути моїм другом?

Я задумливо насупила брови, аж поки в голові не пролетіла думка.

«Афі не хоче дружити з кимось дурнішим за неї».

У мене аж щелепа відвисла, щойно я згадала ці слова.

— Тому я викладусь на повну, принцесо.

Я обливалася холодним потом, дивлячись на його сяючі щенячі очі. Га-а? То ти навчаєшся заради мене? Т-тільки через те, що я сказала, ніби не хочу дурніших за мене друзів? Та я ж просто ляпнула це, щоб заткнути Білявку!

— Ну... Фелікс — друг Афі навіть якщо цього не робитиме...

— Ні в якому разі. Це найменше, що має вміти друг принцеси.

— Т-ти не зобов'язаний...

Але лицар лишився непохитним:

— Я, Фелікс Робейн, готовий віднині стати новою людиною, — рішуче підняв кулак він, щиро загорівшись цією ідеєю.

Тож мені не лишалося нічого, крім як попрощатися та залишити кімнату.

О-оу. Такі відчуття, ніби я напустила туману на наївного братика... І чому ж він такий невинний?!