Одного разу я раптом стала принцесою

18

Та й не хотіла я, аби вони вважали мене п'ятирічною дитиною, яка сумує за мамою.

- Понеси на спинці.

Але... Я все одно дитина!

Фелікс завмер на мить, побачивши, що я вдаю, ніби вчора нічого не сталося, і за кілька миттєвостей, зітхнувши, підняв мене.

- Гарної дороги.*

- Па-па, Лілі!

- Ми повернемося.*

*[1] Гарної дороги/Ми повернемося - звичне для Кореї прощання.

Хіба зі сторони це не виглядало так, ніби я їхня дитина? Лілі щасливо всміхнулася Феліксу, помітивши, що я поводжуся, як завжди. Те саме стосувалося й його. Стривайте, вони ж не можуть бути закохані одне в одного? Ні! Лілі моя!

- Сьогодні я відведу принцесу до покоїв Його Величності.

Я дивилася на його потилицю.

- Схоже, нам доведеться почекати, - пояснив він.

Я вже двічі тут була. Коли я була трошки менше, ми з Лілі разом були з того боку дверей.

Ух, стільки часу минуло. Хоча ні, для мене він промайнув доволі швидко. Мабуть, тому що я весь час переймалася тим, як би мені вижити.

Але гей, якщо нам треба було почекати, міг би хоча б до вітальні нас відправити! Манери Клода лайнові, як завжди.

Скрип.

Але варто мені було почати лаяти Клодові манери, двері розчинилися. О, невже нам нарешті можна увійти? Втім, ми спочатку випустили людину, яка була там до нас.

Чоловік, що вийшов після авдієнції з Клодом, виявився набагато старшим та вищим за Фелікса. Чому він здавався таким сяючим? Мені це не подобалося. Він складав абсолютно інше від Клода враження: хоч чоловік і був ще молодим, біле волосся візуально робило його набагато старшим.

Я мовчки розглядала його, крутячи в роті льодяник, але вони з Феліксом, схоже, були знайомі. Невідомий мені білявий чоловік заговорив:

- Сере Робейне.

Га? Якого... Зважаючи, що він вийшов з тронної зали, чоловік мав би бути якимось шляхтичем. Чому ж він тоді такий радий бачити Фелікса? Феліксе, ви що, добре знайомі?

- Давно не бачилися, герцогу Альфеусе.

Я застигла від Феліксових слів.