Одного разу я раптом стала принцесою

12

- Схоже, Його Величність дуже піклується про принцесу та дорожить нею.

Коли Фелікс вимовив це, я ледь не впала. Гей, братику-лицарю, ти сказав «піклується» та «дорожить»? Ха! Ти хоч сам в це віриш?!

- Ц-це справді так?..

Бачиш? Навіть Лілі сумнівається!

- Так. Наразі Його Величність шукає ще одного охоронця для принцеси, - з усмішкою пояснив він. - З нетерпінням чекаю на роботу з вами, принцесо.

І ось так несподівано лицар Клода став моїм лицарем.

***

Прийняти нових покоївок було не такою вже гарною ідеєю, як здавалося на перший погляд. Виявляється, Клод не призначив мені додатковий персонал, а замінив тих, хто працював тут раніше. Отже, покоївки, яких я схилила на свою сторону, були змушені піти.

Я дізналася це вчора від нових покоївок. Я благала Лілі повернути колишніх сестричок, але вона могла лише вибачатися. Пізніше я почула, що їх перенаправили з цього палацу до якогось іншого.

Мене дуже розлютила ця новина. Коли покоївки крали дорогоцінності, Клод і в вус не дув, а тут раптом змінив персонал? А ще мене надзвичайно засмутило те, що вони пішли не попрощавшись. Я розуміла, що це дрібниця, через яку не варто так перейматися, але нічого не могла вдіяти з власними почуттями.

Не менше мене засмучувало те, що нові покоївки були абсолютно байдужі до моєї милоти й просто виконували свою роботу. З одного боку я розуміла: вони все-таки працюють... Ось тобі й різниця між колишніми робітницями та тими, кого прислав Клод. З іншого: я так важко працювала, щоб попередні покоївки стали на мою сторону...

Я готова була розплакатися.

- Хочу побачитися з Ганною та Кес.

- Якщо принцеса того бажає, то ви можете зустрітися з ними.

- Коли?

- Гмм. Днів за десять?

Коли дорослі так відповідають, це неминуче виявляється брехнею. В минулому житті дітям з дитбудинку так само відповідали на прохання поїсти.

Побачивши мій невдоволений вираз обличчя, Лілі занервувала. Тоді заговорив Фелікс, який до того тільки спостерігав за нами.

- Ви можете спробувати поговорити з Його Величністю.

Ми з Лілі витріщилися на нього, ніби питаючи: «з глузду з'їхав?» Але він так само невинно дивився на нас.