Психопат та його бариста

16.5

Минуло десять років з тих подій. Спартак з Анною одружився, та тепер мають двох дітей. Було важко на початку з першою дитиною, але витримали.
Звичайно, Суббота ламався з приводу заведення дітей, але Анна його запевнила, що все буде добре. І той, до речі,був самим щасливим чоловіком на світі.

Недавно його професор з коледжу потрапив у аварію. Тому чоловіку не вдалось вижити, як би лікарі, не боролись за його життя. Сьогодні його похорони, й Спартак був запрошений.
Проходячи по кладовищу до могили професора, Суббота розглядав надгробки, інколи читаючи чужі прізвища, які інколи були доволі кумедними. Поглядом білявий зачепився за одну фамілію, яка закарбувалась у мозку, ще десять років тому. Білявий зупиняється ята підходить ближче.
На чорному надгробному камені, гарним і водночас огидним шрифтом написано:
«Янович Євгеній Володимирович»

Серце завмирає. А до горла підступах ком. Спартак не взмозі навіть дочитати ім'я.
Тоді, коли вони заснули в обіймах. І на ранок Янович пішов, як і казав.
Спартак присів біля могили, погладжуючи її

- Я... Як ти Женя... Як ти міг взагалі... Ти знову покинув мене, і навіть нічого мені не сказав - Суббота закрив своє лице руками. На його очах з'явились мокрі доріжки, які стікали нижче і падали на могилу.

Спартак не знає як реагувати... Ні, такого не може бути. Женя не міг померти ось так мовчки, і безслідно. Ні, ні, ні!
Білявий підіймається, та йде до свого авто. Це неможливо. Він набирає швидкість, щоб дібратись до того самого кафе, стираючи сльози, які здається не перестають литись.
Чоловік вривається у закрите сьогодні кафе, хоча знає, що Каміла тут. Вона досі тут працює.

- Спартак! Ти тут! Давненько ти до мене не заходив - жінка встає, та усміхається, вже простягаючи руки для обіймів.

- Женя...Він помер.. - всередині все тремтить, а по ланітам знов, і знов стікають сльози. Їх неможливо зупинити. Та й начхати. Зараз головне дізнатись правду.

- ох...Ти дізнався... - смішка заміняється сумом та співчуттям.

- тобто, ти дізнався? ви знали, і нічого мені не казали?! Чому? Чому ви мовчали?! - жінка підходить ближче, та починає заспокоювати чоловіка. Вона не каже причину свого мовчання.

Тільки через годину, коли ридання вдається вгамувати, жінка йде до свого кабінету з аркушем.