Психопат та його бариста

12."Прощавай... Сподіваюсь, назавжди."

Женя прокидається з якимось... відчуттям спустошення. Він ніби не знає, що робити. Для початку варто поснідати. Парубок заходить у якесь кафе, та купує собі сендвіч. Дістає з паперового пакету і лише дивиться на нього... їсти не хочеться. Це дивно, адже Янович завжди любив смачно поїсти, а зараз навіть дивитись на їжу не хотілось. Тому юнак відкладає сендвіч кудись у рюкзак та їде до батька. Володимир вчора був такий радий бачити його, і до останнього не хотів відпускати. Було зрозуміло, що він хоче провести більше часу з сином, тож позбавляти його цієї можливості не хотілось від слова зовсім.
Приїхавши у лікарню, Євген проводить ще кілька годин з батьком і матір'ю, допоки Янович старший не засинає прямо посеред розмови. Це знак, що він втомився, і варто їхати додому.
Тому маючи ще годину до терапії, Женя йде по парку та дістає той нещасний сендвіч, аби хоч зараз його з'їсти. Апетиту досі немає, але Янович змушує себе скуштувати їжу, і ледь ковтаючи сендвіч, все ж заповнює організм енергією.

***
Ранок почався добре. Спартак зробив собі й своїй коханій каву. Вони разом прийняли душ, а після, запланували приготувати смажену картопельку.
Поки це все відбувалось, Анна почала свою важливу розмову.

-Спартачок...мені потрібно з тобою поговорити.

Дівчина обережно підійшла до хлопця, обіймаючи його ззаду, поки чоловік нарізав картоплю.

-Так квіточка. Що ти хотіла?

Чоловік говорив нєжно та спокійно. Він завжди старався стримувати свою агресію в будь-якому випадку, бо це не вирішення проблеми. Але саме зараз тут навіть сердитися нема чого.

-Ти зовсім не приділяєш мені часу. У нашому житті немає романтики та різноманітності. Тільки секс, і «сонечко, квіточка». Може зводиш мене на побачення? Чи хоча б ми сходимо прогулятися разом?

Анна трохи віддалилася від хлопця, намагаючись дивитися йому у вічі.
Суббота відірвався від нарізання картоплі, та глянув на дівчину.

-Я й так витрачаю на тебе стільки часу, скільки можу. У тебе купа грошей. Ти можеш купити що завгодно. Можеш робити те, що захочеш. Ти ж знаєш, що я не люблю таке, терпіти не можу романтику.

Він вирвався з обіймів, відійшов, і сів на стільчик, який знаходився на кухні разом зі столом тут, на кухні.

-Ми обговорили це ще на початку наших стосунків, і ти казала, що тебе це влаштовує.

Знов сварка. Без криків, бійок, чи всякого такого. Спокійно обговорювали це, готуючи їсти. Але ближче до дванадцяти годин дня ситуація почала погіршуватись. Тому що Спартак старався тримати себе в руках, та готувати, але слухаючи крики Анни, він примудрявся випадково кидати все на підлогу. Цього він вже не витримав, і з криком попрямував до спальні, де незважаючи одягнув те, що потрапило в руку. Дівчина кричала йому у відповідь, кажучи, що він безсовісний, тупий, та ще й рукожопий. Але той уже не чув, і взувався. Він, звичайно, не любив ось так йти. Але зараз було абсолютно все одно на це.