Психопат та його бариста

11."Такий красень. Весь в батька"

Женя не наважується зайти у палату. А що, якщо батько знов почне сварити його за щось? Тоді Женя точно піде. Він не буде терпіти цього і просто повернеться у країну в якій життя ніби було нормальним. Тікати від своїх проблем у іншу країну - не дуже добре, адже, від того проблеми не вирішуються. Але ж ніхто не забороняв так робити, так?
Двері відчиняється до того як Янович наважується це зробити першим і перед ним повстає образ матері.

-Синку!

Роки йшли, а мати не змінювалась. Вона була така ж прекрасна, як і завжди. Правду кажучи, зараз виглядала втомлено але Женя старався не помічати цього.

-Ти прийшов! Я думала, ти забув про нас, і не збирався приїжджати.

Жіночка ледь не душить його своїми обіймами але бариста не проти. Він любить обійми, а тим більше, коли це довгоочікувані обійми.
Мати все таки пропустила Женю до батька, очі якого весь цей час були закриті, але як тільки Володимир почув ім'я сина, вони відкрились.

-Привіт...

Женя хотів додати "батьку", але не знав, чи хоче сам чоловік, щоб його так називав кучерявий. Батько підіймається на ліктях та дивиться на сина.

-Ти так підріс...Ми не бачились... чотирнадцять років... Ох, скільки ж ми пропустили. Такий красень. Весь в батька.

Володимир говорив це з таким натхненням, ніби бачив якийсь витвір мистецтва. А от хлопцю зараз було якось не по собі. Боляче згадувати як батько ненавидів та знущався над ним весь підлітковий вік.

Останній раз вони бачились, коли Жені було шістнадцять, і батько в черговий раз зірвався на нього. Тоді Янович гуляв зі своїм другом, і на останок біля дому обійняв його. Батько побачив це вирішивши, що ці обійми були ніжними, а не такими, які повинні бути у "справжніх мужиків". Той вечір і був останньою краплею. Трохи оговтавшись від чергових побоїв, парубок зібрав трохи речей, і втік з дому. Варіантів було не багато. Коля був другом з іншої школи, до якого чутки про орієнтацію Яновича не дійшли. Він то й допоміг з житлом і подальші кілька років був вірним другом.
Женя повертається від спогадів до реального життя, де Володимир розповідав як помилявся, і хотів, би повернути час.

-Синку... Мені залишилось не так багато часу. І хоч ми не такі близькі... але я хочу, щоб ти залишився поруч, поки я живий.