Психопат та його бариста

8."Це потрібно спалити"

Спартак не зміг спати. Все те швидке дихання, бурмотіння, його це все нервувало. Чоловік піднявся та поглянув на хлопчиська, який вже тремтів від холоду. Не довго думаючи Суббота накрив Женю ковдрою, а потім і своєю курткою, яка весела на вішалці. Хоч би так має бути тепло. І тільки тоді, коли бариста заспокоївся, він сів назад на стілець, намагаючись заснути. І він заснув але ненадовго, бо той продовжував буркотіти під ніс. Спартак знову встав, і підійшов до Яновича, трохи хитаючи того, щоб він прокинувся. Коли очі Жені почали повільно відкриватись, Спартак почав тихо говорити.

-Жень, що сталося? Що тобі снитися? У будь-якому випадку, все добре, це сон... Не переживай ти так. Може я можу чимось допомогти? Принести води?

Після того як стало тепло, сни Яновича трохи вгамувались але один і той самий жах снився вже сотий раз. Женю будять і той хапається за чужу руку, ніби це його останній порятунок.

-Будь ласка...Не тікай від мене.

Навіть сам бариста не знав, чи було це прохання залишитись біля нього, чи прохання про те, аби чоловік знов не ліз у те кляте вікно але точно знав, що простору так не відпустить Спартака нікуди. Голос хрипів і навіть тремтів.

-Ге-е-ей..ти чого? Все добре...Ти ж не в психлікарні. Тож нічого страшного не відбувається. Дихай, і все минеться. Я нікуди не піду, тільки якщо в туалет доведеться, тоді я піду звідси. Ну і якщо ти погуляти покличеш, я теж буду не проти.

Чоловік весь цей час ніжно гладив Женю по плечах, заспокоюючи його. Вперше він бачив такого бійця-офіціанта.

-Спартак...Не йди.

На останок промовляє хлопець і засинає, послаблюючи хватку на руці Субботи. За сьогоднійшній день сталось так багато, що Женя навіть не розуміє хто вони один одному. Незнайомці? Знайомі? Друзі? Зараз це не важливо. Головне, що Спартак заспокоїв його і Янович заснув.

-Ох, кучерявий...

Спартак виняв свою руку та почапав назад до стільця, де вже й вирубився. Була п'ята ранку. Через три години потрібно вставати але обидвоє хлопців не в силі.

Спартак проспав від сили годину, а після вже заснути не міг. Тому сидів щось малював на папері. Невідомо що, невідомо хто то. Щось вимальовувалось але що саме, він не знав сам. Тим більше все малювалося простим олівцем, який, приніс Женя . він був коротеньким, але це не завадило малювати щось невідоме.