My barista

Кафе "Щастя"

1 червня, здавалось просто закінчення навчального року у всіх школярів і не тільки. Але сьогодні не простий день, сьогодні Хан влаштовується на нову роботу і має надію, що хоть там повезе і всі канікули він там пропрацює.

Джисон влаштувався на пробний період в кафе під назвою "Щастя". Хоча воно знаходиться і досить далеко від його квартири, але для нього не проблема добиратись туди. Оголошення він знайшов по дорозі з університету.

29 травня

Пари закінчились хвилин 30 тому. Хан йде додому. По дорозі він має зайти в магазин купити трохи продуктів, а то в холодильнику взагалі пусто.

Заходячи в магазин біля дому він бере все необхідне. Стоячи вже на касі він бачить оголошення, в якому йдеться про те, що в кафе яке тільки відкрилось потрібні працівники. Джисон довго думає чи брати оголошення чи ні, все-таки він вирішує брати його.

-А, вибачте, можна мені взяти це оголошення?- запитує він у касира.

-Так, ось- хлопець віддає Хану оголошення і продовжує пробивати покупки.

-Дякую, гарного дня- беручи пакети з покупками він прямує на вихід з магазину.

-Вам теж- відповідає касир.

Прийшовши додому хлопець вирішує спочатку розкласти їду, а вже потім взятись за вивчення оголошення детальніше. Після розкладання їди він вирішив заварити собі рамьон, так це не найкорисніша їжа, але їсти дуже хотілось, а на приготування часу не було.

Поки рамьон запарюється Хан вирішує подивитись в оголошення. У ньому йдеться:

Потрібний працівник.
Робота не важка, офіціант.
Стажу не потрібно, ми все вас навчимо, від початку до кінця.
Якщо зацікавила робота дзвоніть на номер який вказаний нище в оголошенні.

Джисон набрав номер на телефоні. Пішли пару не довгих гудків і трубку зразу взяли. По голосі це був чоловік вже похилого віку.

-Доброго дня, чим можу допомогти?- запитав голос по той бік трубки.

-Доброго, я з приводу вашого оголошення, ще є місце на роботу офіціанта?- запитав Хан.

-Так так, ще все вільно- вже більш оживлено промовив чоловік.- Я Кьон Джун, але ми можете до мене звертатись як - Джун. Скажіть як вас звати і коли б ви могли прийти щоб з усім детальніше ознайомитись?

-Хан Джисон- це моє ім'я, але ви можете називати мене просто Хан. Ви будете не проти якщо, я прийду 1 червня. - трохи схвильовано запитав Хан.

-Приємно познайомитись! Звісно я не буду проти, приходіть коли вам зручно, я весь час в кафе- жваво повідомив Джун.- За адресу і час я вам напишу.

-Дякую, на все добре- вже звичайним голосом відповів Джисон.

-Вам теж!- було чутно що чоловік по той бік екрану посміхається.

І ось вже сьогодні настало 1 червня. Чоловік ще 31 травня написав Хану про місце знаходження і дату:

***:
Доброго дня, це Джун. Хочу сказати, ось адрес ******, кафе називається "Щастя", воно одне в цьому районі, тому ви його не зплутаєте, а що до часу кажіть ви.

Хан:
Добрий день, давайте десь на 16:00, раніше ніяк не вийде.

Джун:
Добре, до зустрічі)

*прочитано*

Хан вже зібрався і вийшов з дому. Він вирішив поїхати на метро, так буде швидше. 20 хвилин і ось він уже на місці, залишається тільки знайти саме кафе. Джисон дістає телефон з кишені худі і дивиться на якій вулиці знаходиться саме кафе. Розібравшись куди йти він швидко знаходить потрібне йому місце.

Перед ним скляні вікна та двері, а над самими дверима велика вивіска "Щастя", яка переливається з чорного кольору в білий залежно з якої сторони ти стоїш. Зайшовши в саме приміщення зразу відчувається комфорт. Саме в середині кафе в коричневих тонах, столи виготовлені з темного дерева, а стільці повністю чорні, люстри які звисають з стелі де-не-де теж чорні, підлога повністю дерев'яна. І це все навіває такий комфорт і спогади, коли ти в дитинстві їхав до бабусі в село і проводив там все своє літо, поки не починалась школа.

Але саме перше, що кинулось Хану в очі це- високий хлопець, що стоїть за касою і приймає всі замовлення. Він був на диво високий і стрункий, волосся у нього мало темно червоний колір, а довжина сягала майже кінця вуха, на горі воно було зібране в маленький хвостик, який ну дуже мило виглядав. Джисон не міг відірвати погляд від хлопця, помітивши, що в того на сорочці є бейджик він постарався прочитати його ім'я, але стоячи далеко він нічого не бачив. Хан підійшов ближче, на бейджику написано "Лі Мінхо". Лі Мінхо, Лі Мінхо, крутилось на язику в Хана. В один момент хлопець підняв очі на так званого Мінхо, а той вже пильно його вивчав, прищуруючи очі. Прям на кота похожий.

-Привіт- в цей момент Хан чуть не загубив всі слова на світі...